Мюзикл «Конотопська відьма» на основі класики, сучасне прочитання класичної «Енеїди» ... Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька готується до наступного сезону. Про плани, про традиційні та нові формати репертуару розповідає в інтерв'ю BZ директор і художній керівник театру Юлія Пивоварова.

- Ви вступили на посаду зовсім недавно, минулої зими. Що залишається, що змінюється в театрі з вашим приходом?

- Для театрів і музеїв традиції - це основа основ. Базис, якщо хочете. У нашого театру багата історія. Славна історія. Прекрасна трупа, налагоджений творчий процес, цікаві одно для публіки і професіоналів спектаклі. Зараз ми закінчуємо 93-й сезон. Міняти щось кардинально - навіщо ?! Ось в руслі досягнутого щось додавати, розвивати - це так. Найближче, наприклад: у вересні ми маємо намір запустити експеримент на вже усталеною нашої «Сцені 38».

- А детальніше?

- У нас є три формату постановок: основна велика сцена, спектаклі, де глядач розташовується безпосередньо на сцені, і мала «Сцена 38». Тут максимальне наближення до глядача: дія відбувається в репетиційній залі, який вміщує 38 осіб. Тому й назва така. Першим спектаклі там почав ставити Ігор Миколайович Равицький, з чиїм ім'ям безпосередньо пов'язані життя і удачі колективу за останні 30 років. Так ось, Равицький поставив на «Сцені 38» спектаклі «Ну ... дуже маленькі комедії», «Два ангела» і «Кого люблю». Потім тут же вийшла робота Івана Уривський «Останній день літа» (по вампіловской «Качине полювання»). Наше прагнення - зробити цю площадку експериментальної, для запрошення молодих режисерів з постановками по сучасної української та зарубіжної драматургії. Це необтяжливі для театру за витратами проекти; в той же час ми віримо, що вони привернуть публіку і представлять їй сучасні тенденції розвитку театрального мистецтва. Як саме? А ось як раз саме завдяки тому, що тут глядачі буквально в одній площині, та ще в двох кроках від акторів. Інший, ніж на великій сцені, ефект, інша причетність, я б сказала. І інший спосіб існування в ролі вже для самого актора.

- Які вистави в репертуарі для вас ключові?

- Чесно? Ми у всіх постановках прагнемо «витримувати планку». Незалежно від напрямків і жанрів, будь то спектаклі Дмитра Богомазова, Ігоря Равицького, Івана Уривський, Влада Троїцького ... У кожного з режисерів свій почерк. А ось характерна спільність для них - сучасне і в той же час шанобливе прочитання класики. Наприклад, «Гамлет», «Едіп», «Щастя поруч». Звичайно, є і комедія «Шинкарка», і музичний спектакль «норовлива», і сьогоднішня драматургія - «Сімейні сцени» за п'єсою одеситки Анни Яблонської. На загальну думку, свіжі і цікаві роботи Івана Уривський, одного з найталановитіших режисерів країни. Одесити дуже люблять «Жіночого майстра» в постановці Андрія Бакірова. Є два несподіваних вистави: «Про кохання без слів» і «Політ в ритмі танго», де слово зі сцени адекватно замінено пластикою і танцем.

- Чим, крім українського колориту, відрізняється ваш театр?

- Багаторічний художній керівник театру Ігор Миколайович Равицький, якого, на жаль, не стало півроку тому, розвивав його саме в сучасному ключі, йдучи від битующей подекуди ще, на жаль, горезвісної «шароварщини». Ну а статус академічного театру має на увазі і підтверджується акторської школою, тими ж традиціями і проходженням ім.

- Як довго живе спектакль і хто приймає рішення про те, що його більше грати не варто?

- У спектаклю, як і у людини, своє життя. Є постановки, які існують лише завдяки своїм «класичним назв». Але декорації і костюми вже зношені. Висновок в цьому випадку коментарів не потребує, вірно? Інший аспект: спектакль чудовий, але йому 20 років, а це означає, що актори не в тому стані - і психологічному, і фізичному, - в якому були в момент прем'єри. Змінюються акценти. І, зізнаюся, моя позиція така: зі спектаклем треба прощатися, коли він ще продовжує, як то кажуть, «щемить серце» глядачеві. Є такий принцип: в спорті і в мистецтві краще піти на годину раніше, ніж на хвилину пізніше. Переконана, що до вистав це відноситься повною мірою. У Києві, наприклад, є традиція «останнього спектаклю», коли глядачі приходять прощатися з постановками. Ми, мабуть, теж звернемося до цього досвіду.

- Що пропонує театр крім вистав?

- В цьому році виповнюється 125 років від дня народження засновника театру - Василя Василька. До початку сезону плануємо провести спеціальні акції його пам'яті. І ще. Саме Василько почав створювати музей театру, і ми хочемо трансформувати його в руслі сьогоднішніх можливостей, зробити, так би мовити, динамічним, попрацювати над формою підношення експозиції. Вона буде на другому поверсі в фойє, тому в антракті глядач зможе ознайомитися з нашими раритетами.

- В якому стані матеріально-технічна база театру?

- Технічне оснащення потребує оновлення. У Театрі на Подолі я побачила проектори із дзеркальною проекцією, а замість лаштунків - екрани. Це не головне, звичайно, у виставі, але зате яке потужний засіб для створення його атмосфери, для підйому емоційної напруги! Треба оновлювати і наші підйомні механізми ... Власне, навіть якщо тільки привести в належний стан то, що є, ми вже зможемо зробити набагато більше і краще. Хороші артисти грають в будь-яких умовах, але хочеться, щоб глядачі отримували задоволення і від антуражу, а не відчували над собою потрісканий стелю і бачили почорнілий від часу фасад. Будемо наводити і фойє в порядок ...

- Який образ у театру зараз?

- Олег Вергеліс в «Дзеркалі тижня» написав, що наш театр зовні нагадує забутого-позаброшенного Летючого голландця. Втім, незважаючи на це, глядачі нас люблять і до нас ідуть. А ми все ж прагнемо до того, щоб привертав глядача святковий образ великого красивого будинку, з гарним фойє, з хорошими виставами. Адже театр, якщо він справжній, зобов'язаний бути святом для глядача!

- Чи поступається театральне мистецтво іншим видам розваг?

- У розвинених країнах в театр ходить до 9% населення, але це не означає, що він став нецікавий. Якщо ми говоримо про Україну як про країну з майбутнім, ми повинні розуміти, хто ми. На це питання відповідає мистецтво. Якщо у нас не буде музеїв і театрів, у нас не буде майбутнього.

- Які прем'єри були і очікуються в поточному сезоні?

- У 93-му сезоні, який зараз завершується, у нас вийшли дві прем'єри: пластична вистава «Політ в ритмі танго» і дуже авторський спектакль Івана Уривський «Одруження». Третя прем'єра - в червні, це спектакль «Вона його любила» в постановці художнього керівника київського театру «Золоті ворота» Стаса Жиркова. На репетиціях я бачила, що акторам щиро подобається працювати з ним.

- Чого чекати глядачеві в наступному сезоні?

- Зараз ми ведемо переговори з Георгієм Ковтуном - хочемо поставити мюзикл «Конотопська відьма». У виставі передбачається задіяти всю трупу. Далі - нове прочитання «Енеїди» режисера Максима Голенка. Це гостросоціальна п'єса, і я переконана, що розмов і суперечок про цей спектакль буде багато. А ще орієнтуємося і на традиційну класику, і на ко комедію. Дуже хочеться доброго і людяного на сцені! Особливо в нинішні часи ...

Текст: Марія Крижанівська
Фото: Іrogava

джерело: http://zavarnik.biz/idyom-v-teatr