Геннадій Гладков і поет Юлій Кім працювали над саундтреками до фільмів Марка Захарова «12 стільців» і «Звичайне диво». У 1980-і роки співпраця цієї трійці продовжилося. Були зняті ще три фільми: «Будинок, який побудував Свіфт» (1983), «Формула кохання» (1984) і «Вбити дракона» (1988).

Геннадій Гладков:

«Загадкою для мене залишається музика до фільму" Будинок, який побудував Свіфт ". Словами не можу пояснити, але є там щось таємниче ».

Роль Захарова в створенні саундтреків була не менш важливою, ніж роль поета і композитора. Режисер не тільки формулював концепцію і завдання, а й постійно контролював творчий процес. Наприклад, стежив за тим, щоб Гладкова не надто заносило в академічні вишукування. «У театрі і кіно потрібна« гаряча простота », - вимагав режисер від композитора.

Геннадій Гладков:

«Пам'ятаєте епізод в" Звичайне диво ", коли Ведмідь ось-ось поцілує Принцесу, а Мисливець, націливши рушницю, чекає цієї секунди і плаче. Я там щось трапилася нагода побазікати для флейти. Захаров сказав: "Старий, це дуже красиво, але ти це віддай в консерваторію, а тут потрібна музика, яку ми вже чули в нашій картині". І я переписав так, як він просив. Потім сказав йому: "Але ти і мене зрозумій. Будь-композитор хоче, щоб барвисто було ". Він сказав: "Не треба барвисто". І мав рацію ».

Більш того - Захаров вважав за краще безпосередньо контролювати процес створення пісень. Гладков, зітхнувши згадував, що режисер частенько заявлявся з магнітофоном і змушував складати в його присутності. Геннадій Гладков: «Він говорив:" Коли ти працюєш без мене, з тебе консерваторія пре, а зі мною тобі колись про це думати, і тому музика жива виходить, без недоречного тут академізму "». Найбільш яскраво цей принцип проявився під час створення музики для комедії «Формула любові».

Треба сказати, що власне пісень у фільмі було небагато. Спочатку їх взагалі планувалося лише дві - зловісний речитатив «Витягайте золото» і любовний романс «О, як же я люблю вас, прекрасне створіння».

Третя пісня народилася абсолютно спонтанно, в пориві імпровізації. Сталося так, що актори Олександр Абдулов і Семен Фарада захотіли, щоб і у їх героїв, слуг графа Калліостро - Жакоба і Маргадона, була своя пісня. Написати її потрібно було терміново, а Кіма в цей час в Москві не було. Тому коли Захаров попросив Гладкова по-швидкому скласти щось в дусі неаполітанського романсу, той прийшов в замішання. Але тривало воно всього декілька секунд.

Марк Захаров:

«Я пам'ятаю - це був історичний момент. Гена був спочатку в розпачі, потім відкрив кришку рояля і відразу заспівав і музику, і слова ».

Геннадій Гладков:

«А ми в консерваторії вивчали італійські терміни, і я запам'ятав вираз" уно моменто ". Ну і став на цю тему складати музику. Захаров заходився від сміху ».

Абракадабра, складена з різних італійських слів, так сподобалася режисерові, що він вирішив нічого не змінювати. Хіба що знайома студентка з факультету іняза допомогла доопрацювати окремі рядки, щоб вони між собою римувалися.

У той час всі офіційні твори мистецтва треба було «літовать» (тобто отримувати дозвіл) на худраді. Коли творці «Формули любові» представили текст з рядками «Маре, Белла донна е ун бель канцоне ...», від них тут же зажадали переклад. Коли ж зрозуміли, що це просто набір слів, то визначили композицію як «Народну неаполітанську пісню», а авторство записали так: «Слова Гладкова і народні».

Народ Неаполя дуже б здивувався. Адже для них текст пісні звучав би так:

Море, красива жінка
і прекрасна пісня.
Ти знаєш, що я люблю тебе, люблю завжди.
Красива жінка, море,
вірити, співати.
Дай мені мить,
що мені більше подобається.
Одне. одне, одну мить
Одне. одне, одне почуття
Одна. одна, одна люб'язність
Одне. одне, одне таїнство.

Втім, у фільмі Жакоб пояснює Марійці цей текст по-своєму:

«У цій пісні співається про прекрасну італійської дівчині. Одного разу її коханий поплив в море і не повернувся. Вона довго плакала, потім зняла з себе все і увійшла в бурхливе море. І ця безодня поглинула ея в один момент. Загалом, всі померли ».

Так як пісня писалася в останній момент, ім'я Гладкова як автора тексту не встигли вставити в титри.

Юлій Кім:

«Коли картина вийшла на екрани телевізорів, мене все почали вітати з таким прекрасним італійським романсом. І кожен раз доводилося від авторства відмовлятися. З жалем, звичайно, це ж найкращий номер у фільмі ».

Напевно, ні в одному з фільмів Гладков НЕ поставав в стількох іпостасях, як у «Формулі любові». Він виступив композитором, поетом і навіть актором - зіграв маленьку роль слуги Федяшевих, який за весь фільм виголошує лише одну фразу (коли дивиться на статую): «З кого ж таку ліпили?»

Крім цього, композитору довелося ще й заспівати ... Справа в тому, що ні Абдулов, ні Фарада до цього моменту свої співочі здібності ніколи не виявляли, тому запис давалася їм нелегко.

Семен Фарада:

«Перший раз ми заспівали - вони потрапляли. Другий раз - потрапляли ... Ми зняли навушники, прийшли до них і говоримо: "Якщо ви так знущаєтесь над нами, візьміть вокалістів. Не треба так реагувати, ми ж все бачимо ". І Гладков дуже точно сказав: "Як ви не розумієте? Кожен ваш вокальний прокол - це перемога "».

Проте з вокалом Фаради щось застопорилося, і Гладкову довелося самому співати свою пісеньку високим «ідіотським» голосом.

«Формула любові» мала величезний успіх у глядачів, а «неаполітанська пісня» і зовсім потрапила в жилу - як раз в той час італійська естрада користувалася в СРСР шаленою популярністю.

У 1986 році в передачі «Ранкова пошта» дует Абдулова та Фаради виступив знову - в сценці-пародії на фестиваль в Сан-Ремо. Вони виконали чергову псевдоітальянскую пісеньку, включивши в неї і приспів «Уно моменто».

Олександр Абдулов:

«Я отримував величезну кількість листів з проханням переписати слова, вислати ноти - на повному серйозі ... З військової частини отримав лист, і з жахом уявив, як вони ходять на плацу і співають" Уно уно уно ... "».

Геннадій Гладков:

«Ну, ось пожартували, а тепер народ вимагає іноді ..." Хор імені Шнітке виконує пісню Геннадія Гладкова "Уно моменто"! ". Це можна було впасти ... Вони дійсно попросили у мене дозволу на Новорічному концерті заспівати хорову аранжування цієї ось речі. Смішно звичайно! ... Коли складав ці, скажімо прямо, дурні рядки, навіть думки не допускав, що хтось згадає їх хоча б через рік. ... Іноді таке в житті трапляється: те, що не сприймаєш серйозно, робиш, не надаючи великого значення і майже не витрачаючи сил, раптом приносить дзвінкі результати. Напевно, так само і треба працювати в легкому жанрі ».