Наталія Александрова

Рудий кіт в темній кімнаті

Надія Миколаївна Лебедєва йшла по вулиці, уважно дивлячись собі під ноги, бо з нагоди настання весни на асфальті було море розливання. Сонце однаково бадьоро грало у величезних калюжах і в маленьких калюжах, на бруківку стікали веселі струмочки. Біля будинків в тіні доживали свій вік величезні ніздрюваті замети. В повітрі пахло весною, тобто букет запахів включав в себе легкий вітерець з не протаявшую ще озера, прілу листя зі скверу, трошки бензину і запах смітника з двору навпроти.

Надія згорнула до свого дому, тут було чистіше. Двірничка Люба якраз згрібала льодову кашу з тротуару і в даний момент зупинилася поговорити з Надеждино сусідкою Антоніною Василівною. Та з огляду на вік і важкої комплекції вилазила на вулицю рідко і гуляла тільки біля під'їзду.

Надія привіталася і хотіла пройти повз, але сусідка зупинила її питанням:

- Що, Надя, Михайлова-то поїхали?

«А то ви не знаєте», - подумала Надія, бо Антоніна Василівна хоч і рідко виходила з дому, все новини дізнавалася перша, таке вже було у неї властивість характеру.

- Давно вже, - зітхнула Надія, вона йшла з магазину, сумки були важкі, але поставити їх в таку багнюку було неможливо.

Надія Миколаївна намагалася жити з сусідами в дружбі, а для цього треба було тільки не пліткувати у дворі і мовчати, якщо побачиш дещо зайве. У випадку з Михайловим, однак, ніяк не можна було не відповісти на прямо поставлене запитання - ті були найближчими сусідами Надії, буквально двері в двері.

Сім'я Михайлових по-своєму була чудова, складалася вона з мами, бабусі, двох дівчаток п'ятнадцяти і семи років і собаки невідомої породи по кличці Риська, теж жіночої статі. Дочки у Раїси, глави сімейства, були від різних батьків, яких, треба сказати, ні діти, ні сусіди на власні очі не бачили. Загалом, нічого видатного, жили як всі: діти вчилися, мама працювала, бабуся колготи по господарству, собака регулярно тікала по весні, до осені ж завжди поверталася. Минулої весни та ж Антоніна Василівна першої сколихнула дворову громадськість: Райка знову вагітна. Не може бути, ахнули сусідки, поки самі не переконалися - точно, і термін вже пристойний. На перешіптування за спиною Раїса не звертала уваги, на прямі запитання посміхалася цікавим в обличчя. Бабуся теж вела себе напрочуд приховано - бувало, раніше частенько лаяли вона у дворі свою безпутну дочку: не буде, мовляв, пуття. Тепер же тільки посміхалася тихою усмішкою і хитала головою, так що та ж Антоніна в серцях плюнула якось і заявила, що стара вижила з розуму.

У визначений термін Раїса народила двійню - знову дві дівчинки. Сусідки, прискіпливо розглядаючи близнюків, знайшли, що вони смагляві і вузькоокі, нітрохи не схожі на матір. «Чурка знайшла», - вирішили у дворі, це вже й зовсім ні в які ворота не лізе.

Яке ж було здивування двору, та що там - всього мікрорайону, коли в один прекрасний ранок біля під'їзду припаркувався величезний чорний наворочений джип, з якого вийшов кремезний, дихаючий незрозумілою і грізною силою чоловік з гладкими чорними волоссям і вузькими антрацитовими очима. Виявилося, Раісін коханець зовсім не казах і не киргиз, а якут. І у нього в далекій і холодній Якутії є не те алмазний копальня, не те золотий рудник, точно ніхто так і не дізнався. І справи йдуть непогано, тому що він відкрив фірму з виготовлення ювелірних виробів і кілька магазинів у великих містах Росії. І тепер саме добудували заміський будинок на Карельському перешийку, прямо на березі озера, і якут перевозить туди свою дружину Раїсу з близнюками, а також її дітей від попередніх шлюбів. І ще бабусю і до купи собаку Риська.

Численне сімейство відбуло на джипі, не взявши в нове життя нічого з квартири. Через місяць з'явилася помолоділа на свіжому повітрі бабуся і здала квартиру - не пропадати ж добру. В'їхала самотня молода жінка, яка трималася тихо - вдома бувала рідко, чоловіків до себе не водила, з подружками посиденьки не влаштовувала, так що Антоніні Василівні ніяк не задовольнити було свою цікавість.

Надія мало чим могла їй допомогти - сама з новою сусідкою пару раз зіткнулася на сходах, та пройшла мимо, не відповівши на її вітання, після чого Надія Миколаївна вирішила триматися індиферентно. Дуже вона не любила людей, які, увійшовши в ліфт, не тільки не вітаються першими, але і не відповідають на привітання важливих сусідів. До того ж сусідка якось чхнула, коли Надія наблизилася, і поцікавилася нелюб'язно:

- У вас що - кішка?

- Кот, - відповіла Надія, мало не додавши, яке сусідці справа до її кота.

Але змовчала, а сусідка демонстративно притиснула до носа хустинку і буркнула, що у неї алергія на кішок.

«Твої проблеми!» Надія постаралася, щоб ця думка висловилася у неї на обличчі, але сусідка відвернулася. Після тієї зустрічі Надія і зовсім втратила до сусідки інтерес.

Але від Антоніни Василівни не так легко було відчепитися, вона поставила перед собою мету - дізнатись все про нової сусідки. Поки що не надто виходило, тому вона і злилася.

- І неодмінно у неї музика щовечора грає! А то і вночі! - заговорила Антоніна. - Треба б в ТСЖ звернутися!

- Я не чула. - Надіє Миколаївно знизала плечима і зібралася йти.

- У тебе, Надя, вірно слух не тонкий, - сказала Антоніна їй услід, - а я так дуже добре музику чую!

Надія хотіла вкинути єхидно, що якщо у самій Антоніни слух тонкий, то чому ж тоді телевізор у неї кричить вічно, як пожежна сирена, але, як завжди, промовчала.

Вдома було тихо і душновато. Чоловік, як завжди, на роботі, кіт Бейсік спить на дивані. Хоча ні, он він на кухні уважно спостерігає за горобцями. Горобці, треба сказати, поводяться розв'язно - кричать і літають повз вікна, не звертаючи уваги на нудиться кота. Весна ...

Надія розібрала сумки і оглянула кухню. Вид її не порадував. На яскравому весняному сонці було видно безліч пилинок в повітрі, якісь підозрілі плями на кахлі, розлучення іржі в раковині. Шибки каламутні від зимового бруду, а зсередини все скло в слідах котячого носа. Ну треба ж, начебто вона стежить за квартирою, розгублено подумала Надія, мабуть і в кімнатах не краще, на покривалах і килимах повно рудої шерсті. Тільки вчора адже пилососа!

Ні, хоч і не хочеться, але потрібно зайнятися прибиранням.

Надія Миколаївна не була ревною домогосподаркою з тих, що здатні пристрелити людини, якщо він розсипав кукурудзяні чіпси на Свіжевимитий підлогу. Але все ж вважала своїм обов'язком містити квартиру в порядку. Чоловік її Сан Санич багато і важко працює для того, щоб створити пристойне життя для своєї коханої дружини і обожнюваного кота. Тому він має право повертатися в чистий, затишний будинок.

Надія зігнала кота з підвіконня, протерла скло зсередини, потім помила кахельну підлогу, витрусила на балконі покривало із спальні, витерла пил на шафах і комодах і приступила до передпокою.

Там бруду було більше, з огляду на те, що діється в даний момент на вулиці.

Надія старанно вимела пісок і пил, потім озирнулася на всі боки в пошуках кота. Переконавшись, що в передпокої його немає, вона обережно відкрила вхідні двері з наміром вичистити килимок, що лежав зовні.

І тут же руда блискавка метнулася повз і кинулася в відчинені двері на сходи. Навесні кіт частенько згадував молодість.

Надія не дуже схвилювалася - на їх майданчику чотири квартири відгороджені були від сходів і ліфта загальної залізними дверима. Так що кіт побігає трошки по тамбуру і нікуди не дінеться. Але все ж це непорядок.

Надія виглянула за двері.

- Бейсік, тобі ж майже одинадцять років! - докірливо сказала вона. - Коли вже ти став розсудливим?

Кота в тамбурі не було. Все було: п'ять дверей, чотири килимка - один у вигляді ведмедя панди, один - в клітинку, а на двох інших просто написано «Ласкаво просимо!».

Були ще квіти, що стояли на підвісній полиці, і картина - не дуже вдала копія «Дівчата на кулі». Картину знайшов на смітнику сусід з верхнього поверху, йому знадобилася добре збереглася рамка. Рамку він використовував під фотографію тещі, а картину від широкої душі подарував Надії.

Надія оглянула тамбур, з жахом відчуваючи, як волосся на голові стало дибки. Здається, сталося найстрашніше, кошмар котовладельца - кіт втік на вулицю. Домашній пухнастий котик, чистюля і сибарит! А там бруд, такі глибокі калюжі, в які кіт може провалитися з головою, злі собаки, що гуляють без намордників, забіякуваті помийні коти, щури в підвалі і автомобілі на дорозі!

На негнучких ногах Надія підійшла до дверей з тамбура на сходи. Вона була замкнена. Надія закрутила головою, так що перед очима замиготіли червоні мухи, потім відкрила свої двері і крикнула в глиб квартири:

- Бейсік! Йди сюди! Киць-киць-киць ...

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?