Рухлива гра - незамінний засіб поповнення дитиною знань і уявлень про навколишній світ, розвитку мислення, кмітливості, спритності, вправності, цінних морально-вольових якостей. Глибокий сенс рухливих ігор - в їх повноцінної ролі в фізичного і духовного життя, яка існує в історії і культурі кожного народу. Рухливу гру можна назвати найважливішим виховним інститутом, що сприяє як розвитку фізичних і розумових здібностей, так і освоєння моральних норм, правил поведінки, етичних цінностей суспільства. Рухливі ігри є одним з умов розвитку культури дитини. У них він осмислює і пізнає навколишній світ, в них розвивається його інтелект, фантазія, уява, формуються соціальні якості. Будучи важливим засобом фізичного виховання, рухлива гра одночасно надає оздоровчий вплив на організм дитини. Це в свою чергу робить благотворний вплив на психічну діяльність. Велика роль рухомий гри в розумовому вихованні дитини: діти вчаться діяти відповідно до правил, опановувати просторової термінологією, усвідомлено діяти в зміненій ігрової ситуації і пізнавати навколишній світ. В процесі гри активізуються пам'ять, уявлення, розвиваються мислення, уяву, збільшується словниковий запас, збагачується мова дітей. Велике значення мають рухливі ігри і для морального виховання. Діти вчаться діяти в колективі, підкорятися загальним вимогам. Правила гри діти сприймають як закон, і свідоме виконання їх формує волю, розвиває самовладання, витримку, вміння контролювати свої вчинки, свою поведінку. У грі формується чесність, дисциплінованість, справедливість. Вміле, вдумливе керівництво грою з боку педагога сприяє вихованню активної творчої лічності.В рухливих іграх вдосконалюється естетичне сприйняття світу. Діти пізнають красу рухів, їх образність, у них розвивається почуття ритму. Вони опановують поетичної образною мовою. Рухлива гра готує дитину до праці: діти виготовляють ігрові атрибути, мають у своєму розпорядженні і прибирають їх в певній послідовності, вдосконалюють свої рухові навички, необхідні для майбутньої трудової діяльності. Джерелом рухливих ігор з правилами є народні ігри, для яких характерні яскравість задуму, змістовність, простота і цікавість. Рухливі ігри ділять на елементарні і складні. Елементарні в свою чергу ділять на сюжетні і безсюжетні, ігри-забави, атракціони. Сюжетні ігри мають готовий сюжет і твердо зафіксовані правила. Сюжет відображає явища навколишнього життя. ігрові дії пов'язані з розвитком сюжету і з роллю, яку виконує дитина. Правила обумовлюють початок і припинення руху, визначають поведінку і взаємини грають, уточнюють хід гри. Підпорядкування правилам обов'язково для всіх. Сюжетні рухливі ігри переважно колективні .Ігри цього виду використовуються в усіх вікових групах. Безсюжетні рухливі ігри не мають сюжету, образів, але схожі з сюжетними наявністю правил, ролей, взаємозумовленістю ігрових дій всіх учасників. Ці ігри пов'язані з виконанням конкретного рухового завдання і вимагають від дітей великий самостійності, швидкості, спритності, орієнтування в просторі. До складних ігор відносяться спортивні ігри (городки, бадмінтон, настільний теніс, баскетбол, волейбол, футбол, хокей). У дошкільному віці використовуються елементи цих ігор і діти грають за спрощеними правилами. Рухливі ігри розрізняються і по їх руховому змісту: ігри з бігом, стрибками, метанням і ін. За ступенем фізичного навантаження, яку отримує кожен грає, розрізняють ігри великої, середньої і малої рухливості. Витоки рухливих ігор сягають корінням в глибоку старовину. Історія появи ігор дозволяє зрозуміти їх виховне значення. Гра була супутником людини з незапам'ятних часів. У ній культури різних народів демонструють схожість і величезне різноманіття. Е. А. Покровський стверджував, що ігри в усі часи і в усіх народів були неодмінно. Багато з ігор представляли собою велику оригінальність, дивлячись за властивостями і способу життя народу. Справедливо також думка Н. С. Воловик про те, що призначення древніх ігор - не розважальний, а практичне. Діями гри і словами пісні люди намагалися забезпечити собі майбутній успіх в майбутніх роботах. Глибокий аналіз педагогічної і психологічної літератури з питання історичного походження гри провів Д. Б. Ельконін, який відзначав, що «питання про історичне виникнення гри тісно пов'язаний з характером виховання підростаючих поколінь в суспільствах, що стоять на нижчих рівнях розвитку виробництва і культури». Уже в найбільш ранніх етнографічних і географічних описах російських мандрівників є вказівки на привчання маленьких дітей до виконання трудових обов'язків і включення їх в продуктивну працю дорослих. Так, Г. Новицький в описі Остяцком народу писав, що у всіх іграх загальним були ловля птахів, риби, полювання на звіра. Діти, щоб прогодуватися, вчилися стріляти з лука, ловити птахів і рибу. Знаряддя залежали від того, яка галузь праці була основною в даному суспільстві. Відповідно до теорії, розвиненої К. Гроссом, ігри служать засобом для вправи різних фізичних і психічних сил. Якщо спостерігати за іграми молодих тварин і за іграми дітей, то цей факт виступає з повною ясністю: гри всюди служать засобом для вправи і розвитку органів руху, органів почуттів - особливо зору, а в той же час і для розвитку уваги, спостережливості, часто і мислення. Виховна і художня цінності рухомий гри збереглися до теперішнього часу. У педагогічній історії Росії рухливим іграм надавалося велике значення. Вони розглядалися як основа фізичного виховання. У другій половині XIX ст. з'являються роботи найвизначніших педагогів М.І.Пирогова, пізніше Е.Н.Водовозова, П. Ф. Каптерева і ін. В них підкреслюється першорядне значення рухомий гри як діяльності, що відповідає віковим потребам дитини. Засновник російської системи фізичного виховання П. Ф. Лесгафт відводив рухливій грі велике місце. Він вказував на наявність в рухливій грі певної мети. Рекомендував поступово ускладнювати зміст і правила гри. За твердженням П.Ф. Лесгафта, систематичне проведення рухливих ігор розвиває в дитини уміння керувати своїми рухами, дисциплінує його тіло. Ідеї ​​П.Ф. Лесгафта успішно втілювалися в життя його послідовниками і учнями (В.В. Гориневский, Е.А. Аркиним). В.В. Гориневский розглядав рухливу гру як засіб формування особистості дитини. Він надавав великого значення оздоровчої спрямованості позитивних емоцій, які дитина відчуває в грі. Серйозні вимоги В.В. Гориневский пред'являв виховної цінності сюжету гри, методикою її проведення. Він вимагав від вихователя емоційності, естетики рухів, індивідуального підходу до дитини, точного дотримання правил гри. Значну роль в результативності гри Е. А. Аркін відводив педагогу, його мистецтву зацікавити дитину, правильно пояснити гру, розподілити ролі, підвести підсумок; при необхідності педагог успішно може підключитися до гри. У створення теорії гри значний внесок внесли провідні російські педагоги і психологи. Питання теорії та методики гри розроблялися Д. Б. Ельконіна, А. А. Леонтьєвим, А. В. Запорожця, Н.Н.Подд'яковим і ін. В розробці змісту, організації та методики рухливих ігрважную роль зіграли роботи А.І.Биковой, М.М.Конторовіч, Л.І.Міхайловой, Т.І.Осокіной, Е.А.Тімофеевой, Л.В.Артамоновой і іншими (9). Ігрова діяльність виникає вже в дошкільному віці. Для того щоб гра малюків була повноцінною, необхідно створювати для них педагогічно доцільну зовнішню обстановку, правильно підбирати іграшки. Діти другого року життя дуже рухливі. Для задоволення їх потреби в русі необхідно мати гірку, лавки, ящики та інші посібники. Дітям має бути надано достатньо місця, щоб бігати, підніматися на сходи, сповзати по схилу гори і т.д., грати в хованки, догонялки. В іграх дітей старше півтора років можна помітити ознаки наслідування дорослим. З огляду на це, вихователь залучає дітей в ігри за допомогою іграшки, намагається розбудити в них інтерес емоційним образним поясненням. У молодших групах найбільш часто використовуються сюжетні ігри та найпростіші несюжетні гри типу «ловішек», а також ігри-забави. Малюків приваблює в грі головним чином процес дії: їм цікаво бігти, наздоганяти, кидати і т.д. Важливо навчити дитину діяти точно за сигналом, підкорятися простим правилам гри. Успіх проведення гри в молодшій групі залежить від вихователя. Він повинен зацікавити дітей, дати зразки рухів. Провідні ролі в грі педагог виконує сам або доручає найбільш активній дитині, іноді готує до цього когось із старших груп. При проведенні сюжетних ігор рекомендується користуватися методикою, яка звернена до уяви дитини. З цією метою використовують образні можливості сюжетного розповіді. Проводячи гру, необхідно постійно нагадувати дітям про ігровому образі. Значно пожвавили гру різні атрибути: головні убори з зображенням пташок, кермо автомобіля. Для молодшої групи рекомендуються гри з текстом. Такі ігри виховують у дітей почуття ритму. Діти, слухаючи вихователя, намагаються наслідувати його рухам. Педагог зазначає успіхи дітей у грі, виховує доброзичливість, формує чесність, справедливість, звертає увагу на якість рухів, стежить за тим, що б вони були легкими, гарними, упевненими. Діти повинні вчитися орієнтуватися в просторі, проявляти витримку, сміливість, спритність, творчо вирішувати рухові завдання. В іграх необхідно ставити перед дітьми завдання для самостійного рішення. При вмілому керівництві вихователя рухомий грою успішно формується творча активність дітей: вони придумують варіанти гри, нові сюжети, більш складні ігрові завдання. Таким чином, рухлива гра - незамінний засіб поповнення дитиною знань і уявлень про навколишній світ, розвитку мислення, кмітливості, спритності, вправності, цінних морально-вольових якостей. У дітей різного віку величезна потреба в грі, і дуже важливо використовувати рухливу гру не тільки для вдосконалення рухових навичок, а й для виховання всіх сторін особистості дитини. Продумана методика проведення рухливих ігор сприяє розкриттю індивідуальних здібностей дитини, допомагає виховати її здоровою, бадьорою, життєрадісною, активною, який вміє самостійно і творчо вирішувати найрізноманітніші завдання. Рухливу гру можна назвати найважливішим виховним інститутом, що сприяє розвитку фізичних, розумових здібностей, освоєння моральних норм, правил поведінки, етичних цінностей суспільства, вдосконалюється естетичне сприйняття світу і готують дитину до праці.

Матеріал підготувала вихователь Бурмака Н.В.