1. Призначення закладів інтернатного типу полягає в тому, щоб забезпечити умови для повного фізичного,...
2. Отже, фізичне виховання в інтернатних установах повинно бути направлено на нівелювання рухової депривації,...
3. Іншими словами, потрібна їх «психологизация» на рівні сучасних підходів.
4. Одним із завдань фізичного виховання в інтернатному закладі є підбір адекватних форм і методів життєдіяльності...
5. Вимагає радикального перегляду оцінка рухового розвитку дошкільників.

Загальновідомо, що система фізичного виховання повинна будуватися з урахуванням стану здоров'я та рівня розвитку дітей, а також умов їх життєдіяльності. Відзначимо, що соціальна і освітня ролі звичайних дитячих садків та дошкільних закладів інтернатного типу різні.

Якщо перші виконують допоміжну функцію - надають допомогу родині у вихованні дитини, то другі беруть на себе всю відповідальність за повноцінне формування особистості і благополуччя кожного вихованця.

Призначення закладів інтернатного типу полягає в тому, щоб забезпечити умови для повного фізичного, психічного і соціального благополуччя дітей, які залишилися без піклування батьків.

Однак саме його відсутність в першу чергу характеризує вихованців дитячих будинків.

Це пояснюється, з одного боку, тим, що в дитячий будинок надходять діти з низьким рівнем психофізичного розвитку і негативним соціальним досвідом, отриманим в неблагополучній сім'ї. З іншого боку, негативний вплив на їх здоров'я і розвиток надають специфічні депривационную умови інтернатного закладу.

На загальну думку психологів, саме умови, є провідною причиною серйозних відхилень у здоров'ї і розвитку дітей. Досить глибоко представлені в педагогічній літературі такі види депривації, як материнська, сенсорна, соціальна. Вказується також на наявність рухової депривації, однак вона є найменш вивченої.

Сутність рухової депривації визначають три основні складові : Незадоволення біологічної потреби в русі (дефіцит «біологічного»), збіднення змісту, видів і форм рухової активності (дефіцит «психологічного»), відсутність умов для особистісно значущих форм спілкування і «Я - успіху» дитини в процесі рухової діяльності (дефіцит «соціального »).

Отже, фізичне виховання в інтернатних установах повинно бути направлено на нівелювання рухової депривації, що і визначає його специфіку.

Це в значній мірі буде сприяти зниженню інших видів депривації.

Можна виділити і інші проблеми організації фізичного виховання в інтернатному закладі.

Найважливішим завданням є включення фізкультурно-оздоровчих заходів в цілісну систему педагогічних впливів. Тут особливої ​​уваги потребує інтеграція фізичної культури із суміжними дисциплінами і, перш за все, психологією. З огляду на соматичну і психічну сенситивность дитячого організму, специфіку здоров'я та розвитку дитини-сироти, слід посилити психологічну спрямованість всіх фізкультурних заходів.

Іншими словами, потрібна їх «психологизация» на рівні сучасних підходів.

Для цього необхідно:

• виключити всі можливі соціально сформовані обмеження в процесі фізкультурної діяльності, створити умови для психологічного комфорту дітей;
• розглядати всі фізкультурні заходи, перш за все, як особливим чином організоване спілкування, в якому діти мають можливість самовираження в стосунках «дорослий-дитина», «дитина-дитина»;
• наповнити фізкультурно-оздоровчу роботу емоційно і особистісно значущими для дітей ситуаціями. Ставити кожної дитини в положення ведучого, організатора спілкування, тобто вчити приймати на себе різні ролі; викликати інтерес до оцінки результатів діяльності і самооцінці;
• знайти раціональне співвідношення між організованими і самостійними формами рухової активності , Забезпечивши дітям можливість самим планувати свої дії і поведінку, тим самим створювати умови для самовдосконалення рухових умінь, саморозвитку, використання рухового досвіду інших;
• віддавати перевагу ігровим розвиваючих методів; вчити самостійно грати в рухливі і спортивні ігри, екстраполювати рухові вміння в сюжетно-рольову гру і інші види діяльності;
• розширити «соціальне і фізичне простір» за рахунок регулярних прогулянок, занять, ігор за межами дошкільного закладу, збільшити контакти дітей з природою;
• надати змісту і методів фізичного виховання соціально-оздоровчу, корекційно-розвиваючу спрямованість;
• ввести в традиційну систему оцінок ефективності фізкультурно-оздоровчих заходів психологічні критерії.

Одним із завдань фізичного виховання в інтернатному закладі є підбір адекватних форм і методів життєдіяльності дітей як запорука ефективності виховного процесу.

Для роботи з дошкільнятами пропонуються навчальні заняття, фізкультурно-оздоровчі заходи, рухливі ігри та фізичні вправи на прогулянці, під час активного відпочинку та ін. Всі ці форми пройшли багаторічну апробацію в дошкільних установах, тому правомірність використання їх в роботі інтернатних установ, в цілому, сумніву не підлягає.

Однак, з огляду на стан здоров'я, особливості психофізичного розвитку дітей та специфіку соціокультурного середовища, необхідно переосмислити мету, завдання, зміст і методи фізкультурно-оздоровчої роботи, посилити її значимість для психолого-соціальної реабілітації та різнобічного розвитку кожної дитини. Важливий і пошук нових - адекватних напрямків.

На особливу увагу заслуговує визначення критеріїв оцінки ефективності фізичного виховання. Загальноприйнята оцінка здоров'я, фізичного розвитку та рухової підготовленості навряд чи може бути використана в однаковій мірі для дітей, які виховуються в родині і інтернатному закладі з відомих причин. Крім того, існуючі в практиці усереднені критерії оцінки більше підходять для статистично умовних вимірів, але вони не дають картини індивідуального психофізичного стану і розвитку дітей.

Вимагає радикального перегляду оцінка рухового розвитку дошкільників.

В існуючій практиці використовується, головним чином, лише один критерій - рівень фізичної підготовленості. У той же час в сучасній літературі пропонуються і такі критерії, як оптимальність рухової активності (ДА); різноманітність рухів, використовуваних у самостійній діяльності. Очевидно, що в умовах депривації саме вони є найбільш інформативними. При цьому важливо простежити динаміку показників розвитку для кожної дитини індивідуально. Такий підхід дає можливість отримати інтегральний паспорт загального рівня рухового розвитку дитини.

Дедулевіч М.