На фото: Симеон і пасажирський лайнер ТУ-154.
Сутичка на борту літака
8 березня 1988 року літак ТУ-154 здійснював політ за маршрутом Іркутськ - Курган - Ленінград. У числі пасажирів на борт лайнера піднялися і члени іркутського естрадно-музичного ансамблю «Сім Симеонов» в складі 11 осіб з родини Овечкіних. Спочатку все йшло як завжди. У Кургані літак дозаправився пальним і взяв курс на Ленінград.
Музиканти, молоді, чарівні хлопці спілкувалися з пасажирами, показували стюардес свої фотографії із зарубіжних гастролей.
За півтори години до приземлення в Ленінграді один з музикантів передав пілотам через стюардесу записку командиру екіпажу з вимогою летіти в Лондон. У разі невиконання вимоги погрожували вибухом літака.
Пасажири в очікуванні завершення польоту не підозрювали про виниклу ситуацію. Тим часом пілоти повідомили бандитам, що для продовження польоту не вистачить пального, запас розрахований тільки до Ленінграда. Ті висунули нову вимогу - сідати для дозаправки на будь-який аеродром Фінляндії.
Літак зробив розворот і, змінюючи раз у раз курс, став знижуватися. По радіо стюардеса оголосила, що літак здійснить посадку на фінському аеродромі, але по контурах стоять на землі літаків було видно, що це не так. Бандити недовго залишалися в невіданні. Один з них встав з обрізом в руках біля кабіни пілотів. Двоє інших теж озброєні обрізами, бігали по проходу між крісел, вимагаючи з місць не вставати, не рухатися.
Літак приземлився благополучно о 16 годині 5 хвилин. Барабанячи в двері кабіни, один з бандитів істерично вимагав негайної заправки літака, погрожуючи вибухом.
Вимоги слідували одна за одною:
- Нехай ніхто не підходить до літака, інакше взорвём!
- Нікому не вставати, стріляю!
Як стало потім відомо, екіпаж літака, наземні служби тягнули час, як могли, щоб підготувати групу захоплення.
Бандити, залякуючи пасажирів, стріляли уздовж салону над їх головами. Потім один з бандитів, підійшовши до кабіни, прокричав: «Командир, це на твоїй совісті, але поки не злетиш, через кожні десять хвилин буду вбивати по одному пасажиру». І почав рахувати. На рахунку десять пролунав постріл.
Двері пілотської кабіни відчинились, почалася перестрілка. Потім пролунав вибух, салони літака огорнулися димом, загорілася пластмаса.
Побачивши, що їх задум зривається, старші брати Овечкін вбили стюардесу Тамару Жарку і підірвали саморобний пристрій.

Стюардеси встигли відкрити основні та аварійні виходи, викинули аварійні лотки. У лічені хвилини пасажири за допомогою зреагувала групи захоплення, покинули літак, що горів.
Серед які залишили літак не виявилося частині бандитів. За свідченнями очевидців, в момент, коли група захоплення кинулася в салон лайнера, один з братів Овечкіних пристрелив мати, ще двоє покінчили з собою самі. Всього в родині Овечкіних п'ять трупів.
Дії викрадачів літака спричинили також загибель трьох пасажирів, а 14 пасажирів отримали поранення.
Вогонь знищив літак, державі завдано збитків в 1 мільйон 371 тисячу рублів.
З терористів в живих залишилися 28-річна Ольга, 17-річний Ігор та малолітні Уля, Таня, Сергій і Мишко.
Джаз-ансамбль «Сім Симеонов» - мал-мала менше сім братів з передмістя Іркутська був мало не візитною карткою міста на Ангарі.
Назва ансамблю брати запозичили з російської казки «Сім Симеонов» про сімох братів, майстрів на всі руки.
Фантастично швидко росла їх популярність. Глядачів підкупляло НЕ майстерність музикантів, а то, що всі «Симеон» - рідні брати Овечкін. Старшому з них було 26, а молодшому виповнилося лише 9. Крім братів в родині росли чотири сестрички.

Місто дбав про Овечкіних як міг. Але чим більша увага їм приділяли, тим швидше росли їх прагнення знайти від своїх покровителів шматок побільше. Сім'я отримує дві просторі квартири в новому мікрорайоні, зберігши за собою батьківський будинок. Молодші Овечкін жили на повному державному забезпеченні, старших одягали, обдаровували дорогими музичними інструментами.
Молодому ансамблю відкривають шлях на участь в джазових оглядах в Новосибірську, Тбілісі, Ризі, в культурній програмі Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. А вже в Іркутську на всі урочистості насамперед запрошували «Сім Симеонов». Газети друкували їхні фотографії, був знятий фільм під назвою «Сім Симеонов».
Музичні здібності практично були лише у двох-трьох братів, полювання до навчання вони не проявляли, вважаючи за краще залишатися на колишньому, «дитячому» рівні. Зате з їх вуст лунала надія на виступ з концертами по всьому світу, де, на думку музикознавців, їх напевно чекала доля другорозрядної групи, заснована на розчуленні юним віком виконавців. Який-небудь спритний імпресаріо дійсно міг зробити на них свій бізнес, а потім безжалісно викинути напризволяще.
План покинути Батьківщину за всяку ціну дозрів у старших братів, один з яких вважав: «Батьківщина там, де людина живе». Проект відкрито обговорювався в сім'ї і кожен розумів, що перед від'їздом треба тримати язик за зубами. Наміри у сім'ї були найсерйозніші. Без будь-якої маскування продавали меблі, кришталь, касети. Як показав на суді Ігор Овечкін, старші брати заявили, що якщо викрадення не вийде, все застреляться ...
Користуючись своєю популярністю, знайшли майстра, який нарізав різьблення на футлярі вибухового пристрою. За гроші взяли напрокат у знайомого мисливську рушницю, друге позичили у сусідів. Ще один знайомий на їхнє прохання зарядив сто патронів, нібито для полювання з міським начальством.
З 4 по 6 березня «Симеонов» чекали концерти в іркутському Палаці спорту, але пославшись на хворобу одного з братів, вони відмовилися від виступу. А 8 березня вся сім'я (крім старшої дочки, яка живе в іншому місті) занурилася в літак, який прямує в Ленінград.
Разом з музичними інструментами брати примудрилися пронести в салон літака обрізи рушниць, патрони та саморобний вибуховий пристрій.
Ретельне дослідження доказів дозволило суду визначити місце і роль кожного в підготовці і здійсненні цього злочину.
Виїзна сесія Ленінградського обласного суду повністю довела вину залишилися в живих 28-річної Ольги та 17-річного Ігоря Овечкіних, засудивши їх відповідно до шести і восьми років позбавлення волі за участь у збройному захопленні літака з метою викрадення за кордон. Ользі присудили менше мінімуму: статті вироку по відношенню до неї передбачають від восьми років до розстрілу, а Ігор засуджений точно щодо мінімального терміну.
Не всі погодилися з таким рішенням суду, на весь переповнений зал прозвучало вигук: «Не шкодувати, а розстріляти їх треба, гадениш!»
Контрабас зі зброєю і вибуховим пристроєм проходив на судовому процесі як одне з найважливіших, але втрачених під час пожежі, доказів злочину.
Черговий співробітник служби огляду Іркутського аеропорту лише взяв в руки інструмент, злегка потряс їм і дозволив пройти в накопичувач. А в контрабасі лежали обрізи і саморобна бомба! На працівника зони спец контролю заведено особливе кримінальну справу.
В окреме провадження виділено матеріали щодо дій групи захоплення, яка не впоралася зі своїм завданням, діяла грубо, допустила серйозні помилки.
Як показало слідство, екіпаж літака дотримувався інструкції. Але виникло питання: чи не занадто великою ціною оплачено намір посадити лайнер на радянській території? Відповідно до конвенції, підписаної учасниками Міжнародної організації цивільної авіації, жоден акт повітряного розбою не повинен залишитися безкарним. Іншими словами Овечкіних «в гостях» чекала лава підсудних.
Була сім'я, сьогодні від неї майже нічого не залишилося. Є сироти. Молодші Овечкін Таня і Уля живуть і вчаться в шахтарському Черемхові Іркутської області, в сім'ї старшої сестри Людмили, нічого не знала про злочинну змову рідних.
Сергій і Михайло на повному державному забезпеченні вчаться в школі-інтернаті для музично обдарованих дітей.
Вся трагічна історія Овечкіних тягнеться корінням в минуле, коли наша країна була закритим суспільством, коли жили в атмосфері тотальної секретності і заборон. Абсурд в тому, що страх перед ВВІРом, який їм відмовить у візах, страх перед можливими наслідками такої відмови був у Овечкіних сильнішою за страх за збройне захоплення літака.
Огляд газети «Труд» за 1988-1989 р.р. з архіву автора.

рецензії