Проблема всіх наших театрів - відсутність професійної, цікавою сучасної української драматургії. Тому не випадково багато режисерів звертаються до класики, часом ставлячи її на сучасні рейки. Художній керівник Дніпродзержинської музично-драматичного театру ім. Лесі Українки Сергій Чулков ризикнув прийняти пропозицію режисера Олексія Коломійцева трансформувати п'єсу-водевіль Григорія Квітки-Основ'яненка «Бой-жінка» в мюзикл «Фемінізм по-українськи».

І не прогадав.

У театральному світі Олексій Коломійцев відомий як автор багатьох музично-театральних проектів, режисер-новатор і як актор, співак, композитор. Поєднуючи в собі стільки талантів і маючи досвід постановки музично-драматичних вистав у театрах Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Коломійцев сам написав музику (знавці стверджують, що тут представлено цілий каледоскоп музичних стилів, в тому числі фолк-рок, треш, індастріел) і лібрето , а також виступив як автор сценографії «фемінізм ...». Примітно і те, що був задіяний практично весь творчий склад драмтеатру.

Настя (Анна Бахмут) Потап (Олександр Нагорний)

Автор «Бой-жінки» писав свою п'єсу з бажанням витравити з народної свідомості дрімучі постулати домострою. У мюзиклі «Фемінізм по-українськи» воно повністю збережено. Чоловік Насті (її грає молода прима театру Анна Бахмут) Потап (Олександр Нагорний) постає перед глядачем зразком дурня, дії якого постійно оцінюються з позиції «здорового глузду» його матері Оришки (Наталія Шарай).

Коли ж на простакуватого Потапа обрушується каскад зводять з розуму обманів, його дружина нарешті досягає бажаного: він погоджується з власним ідіотизмом і примиряється з ним як з жорстокою реальністю. Втрату самосвідомості актор переконливо показує як повна покора свого героя, дійсно межує з безумством.

Дивовижна слухняність Потапа, що виникла після кількох оманливих подій, спровокованих дружиною, також пояснюється звичкою жити «в суспільстві», співвідносити свої вчинки з думкою оточуючих.

У той же час Потап намагається хитрувати, обманювати, навіть бити дружину: він схильний до відома дріб'язкових рахунків, до жалюгідної, нікчемною помсти і ревнощів, т. Е. Наділений тими рисами, які в народі завжди зустрічали осуд і осміяння. Всі спроби приховати ці недоліки ще більше їх виявляють. Це додає образу гнучкості і дозволяє осучаснити героя.

Одягнений в сучасну музичну форму народний сюжет про недоумкуватому Потап і його хитрої дружині Насті збагачується додатковими смисловими відтінками. В антракті автор цих рядків почув цілком сучасну інтерпретацію «Фемінізм по-українськи» в розмові двох глядачок: «Ну ось, тепер дружина визначить чоловіка до психлікарні, оформить піклування і все майно і бізнес до рук прибере ...»

Однак за логікою драматурга, режисер мюзиклу пробуджує свідомість Потапа. Власне, весь комізм ситуацій в тому і полягає, щоб повернути героя до здорового глузду.

Найважче, на мій погляд, постановнику було зберегти натхненність в коротких Квітковський монологах - з двох-трьох пропозицій. Але з цим завданням він впорався блискуче.

Вокальні партії головної героїні - Насті передають її внутрішній стан, а репліки в прозі «розшифровують» їх мораль.

На жаль, навіть прекрасна акустика театру не змогла приглушити занадто гучне музичний супровід, тому багато з проспіваного акторами глядачі просто не розібрали.

Втім, це сторона суто технічна, і, мабуть, в наступних спектаклях сенс вокальних партій глядачам стане більш доступний.

В цілому спектакль був високо оцінений багатьма - і глядачами, і фахівцями. На думку головних режисерів дніпропетровських театрів, які були присутні на прем'єрі мюзиклу, сучасні ритми і хореографія анітрохи не спотворюють задуму драматурга «Фемінізм по-українськи», а тільки посилюють його. А на генеральній репетиції один з гостей - голова представництва компанії Steinway & Sons в Україні Дмитро Вечір підкреслив, що побачене відрізняється від новорічних «сердючкінcкіх» мюзиклів тим, що це дійсно мюзикл ... »

Проте без ложки дьогтю не обійшлося. Нею стала фінансова перевірка витрачання бюджетних коштів театром.

Місцева влада, виявляється, не знали про практику запрошення для постановок спектаклів «чужих» режисерів - а таким, на їхню думку, є постановник з Харкова. Плюс - вже за традицією - чиновники розцінили, що в театрі відсутні п'єси державною мовою. (А то, що в Дніпродзержинську щорічно проходять дві прем'єри на українському, ситуацію не міняє?)

І все-таки мюзикл, поставлений в російській театрі українською мовою на основі української класики, і не в столиці, а в провінції, та ще в період фінансової кризи, дає надію на те, що театри залишаться в нашому житті ...

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...