Повна назва - «Одеський національний академічний театр опери та балету».

Театральне життя в Одесі веде свою історію з перших днів існування міста. Театр опери і балету по праву можна назвати старійшиною серед цілого ряду його культурних установ. Одеса добилася права будувати театр в 1804 році, а в 1809 році він був вже побудований. 10 лютого 1810 відбулася перша вистава - російська група П. Фортунатова поставила одноактну оперу Фреліха «Нове Сімейство» і водевіль «Утішена вдова». Але, на жаль, в 1873 році старий театр згорів. І згорів повністю. Не про яке відновлення не могло бути й мови. Це була трагедія, яку пом'якшувала одна обставина - ніхто з людей не постраждав. Скласти проект нового міського театру було запропоновано віденським архітекторам Ф. Фельнеру і Г. Гельмеру (Хельмнеру). Пройшло майже одинадцять років з моменту пожежі до закладки першого каменя у фундамент будівлі нового театру. А відкриття театру відбулося 1 жовтня 1887 року.

Будівля Одеського театру виконана в стилі віденського «бароко», який був основним в європейському мистецтві з кінця XVI і до середини XVIII століття. Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображає одну з муз, - покровительку мистецтва Мельпомену. Вона сидить в колісниці, запряженій чотирма розлюченими пантерами, які підкорені нею. Трохи нижче розташовані скульптурні групи, також на сюжети з давньої міфології. Внизу, біля центрального входу, на високих постаментах встановлено дві скульптурні групи, що втілюють Комедію і Трагедію: зліва - фрагмент трагедії Евріпіда «Іполит», праворуч - епізод нз комедії Арістофана «Птахи». По фронтону будівлі, в нішах верхнього ярусу, встановлені бюсти геніальних творців російської літератури і мистецтва: Пушкіна, Глінки, Грибоєдова, Гоголя. Найкрасивіша частина будівлі - це зал для глядачів. Архітектура його витримана в стилі французького «рококо». Він розкішно прикрашений різними ліпними орнаментами з тонкою позолотою. Особливий інтерес викликає стеля. В основу його композиції покладено чотири картини художника Лефлера у вигляді медальйонів. На них зображені сцени з творів Шекспіра: «Гамлет», «Сон в літню ніч», «Зимова казка» і «Як вам це сподобається». Вражає витонченістю ажурних деталей велика люстра в центрі стелі. У залі і у всіх ярусах багато різноманітних ліпних прикрас. З особливою витонченістю виконане ліплення в ярусах, бічних вестибюлях і уздовж сходів, що ведуть до лож. Оригінально і винахідливо зроблені всілякі світильники, канделябри і орнаменти бронзових інкрустацій. Мабуть, ні в одному театрі немає виготовленої з таким смаком завіси, ескіз якої створив найбільший театральний художник А. Головін. Площа сцени 500 кв.метрів. Унікальна акустика дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени в будь-який куточок залу.

Театр цікавий не тільки своєю архітектурою, але і багатою творчою біографією. Театру належить велика заслуга в розвитку музичної культури на Півдні нашої країни. Тут виконували свої твори П. І. Чайковський, Н. А. Римський-Корсаков, С. В. Рахманінов, Ежен Ізаї, Пабло Сарасате та інші. Виступали артисти, чиї імена прославили вітчизняне мистецтво. Тут співали великий Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нежданова, Леонід Собінов, Тітта Руффо, Баттістіні, Джеральдоні, танцювала перша балерина світу - Ганна Павлова. У 1929 році театру було присвоєно звання «Академічний».

Історія балету

Спочатку ставилися драматичні і музичні спектаклі, в які як обов'язкова частина входили балетні дивертисменти. Нерідко в театрі виступали іноземні та російські артисти. У 1836 були показані балети «Щаслива дика, або Торжество любові», «квакери, або Англійські матроси», «Залишена Артеміда». У балетах «Сильфіда» і «Пахіта» виступали відомий моск. танцівник К. Ф. Богданов і його дочки. У 1853 видатна петербурзька танцівниця Е. І. Андреянової разом з групою артистів московського Великого театру познайомила глядачів з балетами «Примхлива дружина» Адана, «Катаріна, або Дочка розбійника» Пуньї, «Есмеральда», «Марна пересторога», «Жизель» і ін . у трупу І. Я. Сєтова, гастролювала в Одесі в 1889, входили італійські артисти на чолі з прима-балериною А. Белла; балетмейстер Д. Саракко поставив балети «Сільвія» Деліба, «Ексцельсіор" Маренко, «Брама» Даль Арджіне, «Есмеральда». З середини 1890-х років в театрі ставилися головним чином оперні спектаклі. В антрепризі Салтикова як балетмейстера працював Ф. Ніжинський, який ставив танці в багатьох операх. У 1910-х рр. була організована постійна балетна трупа, артисти якій брали участь і в танцювальних сценах опер і в одноактних балети ( «Свято Афродіти», 1916, і ін.). Популярністю користувалися балетмейстери Люізінскій, Р. Реміславскій, артисти Т. Р. і В. Р. Гамсахурдія, Е. А. Пушкіна, В. Каросса.

Після остаточного звільнення Одеси від білогвардійців (1920) одним з перших заходів Радянської влади в області театральної культури стало постанову про розширення трупи театру. Була організована хореографічна школа під керівництвом Е. А. Пушкіної, вихованці якої продовжували освіту в Музично-драматичному інституті (Муздрамін, 1923-24), де хореографічне відділення очолював В. І. Пресняков. У 1923 балетмейстер Р. І. Баланотті поставив «Лебедине озеро», в 1924 - «Конька-Горбунка», «Вечір синтезу». У 1924-25 були поставлені також «Лебедине озеро», «Коппелія», «Корсар» і велика концертна програма за участю Пушкіної, О. С. Чаплигіної, С. В. Холодної, В. В. Мерхасіна, П. П. Павлова , П. С. Карсавіна. Значними подіями стали поставлені К. Я. Голейзовський балети «Йосип Прекрасний» і «В сонячних променях» ( «Гротеск») Василенко (обидва - 1926). Оригінальність, самобутність сценічного рішення відрізняли балети «Червоний мак» (1928) і «Есмеральда» (1929) у постановці Н. А. Болотова і П. П. Вірського. У цих спектаклях розкрилися дарування танцівниць І. Л. Герман і Т. Г. Демпель. У 1930 М. Ф. Моісеєв здійснив постановку героїко-революційного балету «Карманьола», музика якого була написана диригентом театру композитором В. А. Феміліді. У 1937 до 100-річчя від дня смерті А. С. Пушкіна театр поставив «Цигани» Василенко і «Бахчисарайський фонтан». Провідні солісти 30-х рр. - К. І. Сальникова, А. І. Васильєва, Т. Л. Иваньківська, Л. А. Цхомелідзе, А. І. Терехов, М. П. Єгоров.

Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 театр працював в Красноярську, об'єднавшись разом з Дніпропетровським театром. Артисти балету виступали в складі фронтових концертних бригад. У 1944 театр відновив спектаклі в Одесі. У перші повоєнні роки В. І. Вронський (1940-54 головний балетмейстер) поставив український національний балет «Лілея» (1945) і балет «Олеся» Русинова (1947). У роботі під керівництвом Вронського над виставами «Лускунчик» (1950), «Шурале» (1952), «Весняна казка» на музику Чайковського (1953) проявилися творчі індивідуальності артистів І. І. Балаева, А. А. Данченко, В. Г . Каверзін, Л. М. Козуленко, І. Г. Михайличенко, Е. А. Русинова, А. Б. Риндіним, П. П. Павлова-кивком, А. М. Середи.

У 1958-70 колектив очолював Н. І. Трегубов, який стверджував танцювальну образність і радянський репертуар. Серед кращих його робіт: «Лісова пісня» Скорульського і «Спартак» (обидва - 1962), «Берег надії» (1963), «Отелло» (1964). У 1970-75 головний балетмейстер І. ​​А. Чернишов. Серед його постановок: «Стежкою грому» (1971); «Свіччине весілля» Знатокова (1974). Велику роль у творчому вихованні артистів зіграла педагогічна діяльність балетмейстерів Д. Ф. Алідорт і І. І. Вишнякова.

У 1-й половині 1950-х рр. трупа поповнилася молодими артистами - випускниками Московського і Київського хореографічних училищ, а після тисячу дев'ятсот шістьдесят сім майже повністю оновилася. Використанням нової хореографічної лексики відзначені балети «Я ім'я твоє пишу ...» на музику Пуленка (1968, балетмейстери О. Г. Тарасова і А. А. Лапаурі), «Попелюшка» (1968) і «Марна пересторога» (1972) - обидва балетмейстер О. М. Виноградов.

Енциклопедія «Балет» під ред. Ю. Н. Григоровича, 1981

вам може бути цікаво

публікації

Посилання по темі