Чудова вокалістка, автор текстів і музичних аранжувань, лідер групи "Джазмобіль" Аліна Ростоцька розповіла нашому онлайн-журналу про те, що значить для неї йти своїм шляхом у музиці, які цінності бачаться сьогодні особливо значущими.

• Чому у Вашій творчості відбувається така трансформація - від класичних джазових стандартів до повністю авторським композиціям? Чи можете Ви сформулювати свою «надзавдання» - як співачки і як автора?

Я б не стала називати це трансформацією, тому що стандарти я теж із задоволенням виконую, просто намагаюся за допомогою аранжування і подачі пропускати їх крізь призму власного сприйняття, щоб вони зазвучали трохи «по-ростоцкінскі». А авторські п'єси потихеньку пишуться, коли щось значуще відбувається всередині. Мені цікаво розвиватися і як композитору і як аранжировщику, це взагалі окрема історія. А щодо надзавдання - не знаю. Мені здається, у кожної людини на Землі якась своя унікальна місія, яку може виконати тільки він один, і головне - бути чесним із самим собою і з іншими людьми, робити те, що тобі цікаво, вкладатися, розвиватися постійно. Я вірю, що якщо робиш все по любові, то це завжди знайде відгук.

• Ви пишете прекрасні, глибокі тексти для своїх композицій. Російською мовою. Як це наближення джазового вокалу до рідної грунті - на противагу традиційному англійської мови - сприймається слухачами?

Пишу щось я і англійською, і російською, але останнім часом - все більше на російській. Просто я в якийсь момент зрозуміла, що відчуваю деякий смисловий заслін, складно повністю розкритися в англомовному репертуарі, не завжди виходить «розповісти історію», при тому, що непогано знаю мову, але все одно, я ж не носій і фізично не можу глибоко відчути текст. Коли співаєш російською, люди відразу відгукуються, нічого не потрібно робити особливого і спеціального, просто ці звуки відразу викликають відповідні вібрації у слухача. І ця причетність, цей обмін дуже важливий, тому що я як музикант, як оповідач можу лише запропонувати людям «чашку чаю», але так здорово, коли вони погоджуються і йдуть за мною - в цьому діалозі часто народжується щось особливе.

• Коли і як з'явилася на світ музична програма, з якою зараз виступає "Джазмобіль"? Чиї композиції її складають?

Програмі вже два роки, плюс-мінус кілька речей. Спочатку ми грали тільки одне авторське відділення, а друге - стандартів. Розвідували грунт, шукали. Потихеньку матеріал накопичувався, що в підсумку знайшло відображення в програмі. Більшість п'єс, аранжувань і текстів написано мною, деякі речі мені допоміг аранжувати чудовий піаніст, органіст і флейтист Володимир Нестеренко . Одну з п'єс написав наш гітарист Максим Шибин, іншу - польський композитор Marcin Kydryński (до неї я зробила російський текст). І ще одна композиція нашої програми "Ти річка ль моя, річечка" - народна. При тому, що музика вийшла не найпростіша, я виявила, що слухачі її сприймають дуже уважно і з інтересом. Є контакт і це головне. Люди іноді просто підходять, тому що їх щось чіпає в нашій музиці, і це так важливо для мене, хочеться робити щось далі. Я думаю, ми будемо записувати альбом, можливо, з частиною того, що сьогодні звучить в наших клубних концертах.

• Яка композиція в цій програмі - на Ваш погляд - сама ідеологічно важлива, що задає тон всьому концерту? Чому?

Напевно це «Народження», найновіша з п'єс, світла така, польотна. Після появи на світ моєї дочки Агафії (їй зараз 9 місяців) світовідчуття моє, звичайно, змінилося кардинально. Чудо причетності до появи нової людини, коли тобі на зберігання довіряють чисту, сприйнятливу до всього душу - ні з чим неможливо порівняти, це відкриває колись цілком недоступні сфери і нові смисли в речах начебто звичних. І мені хочеться цим з людьми поділитися.

• В якому стилі Ви себе почуваєте найкомфортніше? Чи можна простежити, як змінювався Ваш музичний смак і погляди на творчість з плином часу?

Ну почалося все, звичайно, з любові до джазової класики - до мейнстриму, це азбука, без якої неможливо в імпровізаційної музики щось робити. Потім стали з'являтися інші проекти, стилістично дуже різні: фьюжн, бразильська музика, crossover, фанк. Мені здається, що імпровізаційна музика зараз набагато ширше, ніж straight-ahead jazz, який і так чудово виповнюється музикантами по всьому світу. Мені хочеться йти своїм шляхом. Поважаючи класику, виконуючи її, розвиваючись в ній, проте рухатися в якомусь більш русифікованому напрямку. Не тільки в сенсі мови, але більш - в сенсі світовідчуття. Мені дуже подобається європейський джаз. Тому що європейці - поляки, норвежці - давно зрозуміли, що не треба нікого вражати американським джазом. Його і так прекрасно грають в Америці. Вони знайшли свою тему: північну, трохи холодну, і вийшло у них нереально здорово! Європейські джазові музиканти грунтуються на своїй мелодиці, на своїй гармонії, приємною і зрозумілою їм, яка у них в крові. Я теж хочу дослідити цю область - хто я, що я, де моє коріння, що у мене в душі сьогодні відбувається. Що я можу в цій музиці сказати від першої особи - ось що мені цікаво на даний момент!

Залиште свій відгук