Дитячі та юнацькі роки Надії пройшли в Херсоні. У 2010 році закінчила Херсонську гімназію №6 із золотою медаллю. Фіналістка програми FLEX, протягом року навчалася у вищій школі штату Канзас, США, потім поступила на факультет міжнародної економіки Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Зараз навчається на магістратурі університету Berlin School of Economics and Law (Берлінська школа економіки і права) в Берліні.
Надя пише вірші трьома мовами - українською, російською та англійською. Багато з них присвячені різним містам, в яких довелося побувати, і особливо - рідному Херсону: «Дніпровські плавні», «Люблю Херсон», «Таврійське», «Їду додому». У свої 22 роки Надія - автор трьох поетичних збірок: «Нова інтерпретація дощу» (2011), «Щастя в обгортці» (2012) і «Ніжна» (2014 року). Член Національної спілки письменників України.

Поезію кожен сприймає по-своєму ... А чим вона є для тебе?
Це спосіб виразити себе. Навіть не просто захоплення, а, напевно, вже потреба - вилити на папір свої відчуття ... Дуже приємно, коли люди їх розуміють і навіть знаходять частинку себе в моїх словах. Я тоді розумію, що не самотня у своїх переживаннях ... До речі, один з моїх збірок має назву «Щастя в обгортці», і на обкладинці зображений шоколад. Особисто для мене шоколад сам по собі може бути щастям ... Але тут і інший сенс: книга - вона ж теж в обгортці, а всередині книги - поезія. Так ось, для мене поезія - це теж щастя. Щастя мати таку можливість - розкривати свою душу, саме словами, саме на папері ... Не можу себе без цього уявити. Це для мене як повітря ... Можливо, мої вірші недосконалі, і над ними потрібно ще багато працювати ... Але в першу чергу - хочеться ділитися ними, ділитися своїми емоціями з людьми.

Уже три твоїх поетичні збірки побачили світ. Чи є у тебе улюблені теми віршів?
Улюбленою тематики немає. Серйозні вірші - про любов - я почала складати років в дванадцять. З цього все почалося ... Але в перших моїх віршах більше громадянської лірики, можливо, такою, що буде зрозуміла сьогодні кожному. У другій збірці, про шоколад, вже більше філософії. Більше про солоденьке, про приємне ... Ну а третя книга ... Все-таки вік - 22 роки, хочеться любити і бути коханою ... Про це та вірші :)

На презентацію твого збірки «Ніжна», що відбулася в бібліотеці Гончара, прийшло досить багато людей. Своєю думкою про книгу поділилися, зокрема, відомі херсонські поети - Василь Загороднюк і Анатолій Кичинський. А які твої враження від цього заходу? Чи був це перший вихід нової книги «в світ»?
Це була перша «серйозна» презентація моєї творчості. Перші дві збірки швидко розійшлися по всім знайомим і родичам, і представити їх публіці я якось навіть не встигла ... А ось на презентацію третьої книги «Ніжна» зібралася велика аудиторія. Все було офіційно ... Я дуже рада, що херсонські поети прийшли. І для мене дуже багато значить, що моя книга зацікавила не тільки рідних і близьких, а й зовсім незнайомих людей. Такий був приємний сюрприз - мої вірші дійсно читають! ..
Перед тим була ще презентація цієї ж книги в Києві, на зустрічі молодих поетів і письменників. Слухачів було небагато - близько двадцяти, але все пройшло дуже душевно. Грали на гітарі, співали пісні «Океану Ельзи» ... А взагалі, най-най свіжі вірші читати вголос нелегко, іноді навіть неможливо. Спочатку здається: це ж настільки особистий, глибоке - як я можу так просто «розгорнути» свою душу перед іншими? .. Але через якийсь час емоції заспокоюються, і ними хочеться вже поділитися. І тоді я «розкривати» людям і ділюся з ними всім хорошим, що я в цей вірш вклала, і сама отримую більше позитиву.

Що найбільше надихає: люди, які тебе оточують, якісь ситуації, або, може бути, особисті переживання?
Мені здається, все це настільки взаємопов'язане ... Надихають люди, так. Саме з них все починається: знайомства, спілкування, відносини, різні ситуації і події, надихаючі на поетичні рядки ... Це все люди. Люди - найцінніше, що взагалі у нас є в житті. Що б з тобою не сталося, де б ти не був, ким би ти не був - без людей сенсу немає, мені здається.

Надя, ти пишеш вірші трьома мовами - українською, російською та англійською. А крім того, вивчаєш німецьку. Коли хочеться втілити у вірші якийсь образ, чи є переваги у виборі мови?
Якщо це лірика про рідний край, про Україну - пишу українською, звичайно. А ось якщо говорити про любов - по-моєму, у неї немає певної мови. Це почуття, любов, сидить таким тепленьким грудочкою і гріє тебе зсередини ... І якою мовою в цю секунду подумалося, на такому і народжується вірш. В цьому плані контролювати мови не можу взагалі. Хотілося б більше складати англійською, але частіше просто перекладаю, намагаючись зберегти і розмір, і сенс. Це набагато складніше, ніж просто взяти і написати те, що прийшло в голову ... Що ж стосується німецького - була невелика «проба пера», але ця мова я поки недостатньо відчуваю. Хоч і розумію 95% німецької мови.

Будь ласка, розкажи трохи про своє навчання в Берліні. Як з'явилося бажання поїхати саме в Німеччину?
У Києві я провчилася 4 роки. І на 4-му курсі дізналася, що існує програма академічних обмінів, по якій українці можуть вчитися в Німеччині і отримувати там стипендію. Я подумала - варто спробувати, адже це дуже цікаво - вчитися на магістратурі в Німеччині, тим більше мова я знаю. Дуже довго збирала документи, пробувала подавати їх у багато вузів ... Чи отримувала відмову за відмовою, стипендію мені теж не дали, але шкода було кидати все на півдорозі ... І нарешті знайшла підходящий університет - Берлінську школу економіки і права. Оскільки я живу за містом, то добираюся на навчання кожного разу по півтори години в одну сторону - електричкою, з пересадкою на метро ... Нічого, нормально, втягуєшся згодом. Це того варто.

Подобається Берлін?
На подив, так. Він, звичайно, такий суперечливий, але саме цим мені й подобається ... В ньому є абсолютно все: красиве і некрасиве, багаті і бідні, чистота і бруд ... Напевно, тим Берлін і цікавий - життя вирує тут постійно, і кожен може знайти собі що -то до душі. Це місто ... напевно, надихає на те, щоб вільно мислити. Тут дійсно відчуваєш якусь свободу, і хочеться жити, хочеться чогось більшого ... До від'їзду в Берлін я часто уявляла, як буду сидіти на лавочці десь в парку і писати про це місто вірш. В результаті одним віршем не обмежиться - почався цілий цикл, який так і називається - «Берлінське». Він не увійшов в мій останній збірник, тому що творчий процес ще йде - я адже там тільки один семестр провчилася поки ... Але де б не жила, куди б не подорожувала - я люблю дуже сильно свою рідну країну, і дуже пишаюся тим, що я - українка.

А який з українських міст запам'ятався назавжди? Який найважливіший і дорогий для тебе?
Херсон - моє рідне місто. Тут небо вище, ніж скрізь. Може, тому що будівлі нижче? :) Але мені воно здається високим. Тут так тихо, спокійно ... Хоча я і Київ дуже люблю. Він завжди вирує, в ньому постійний рух, вічна дорога ... У Херсоні можна за день п'ять справ встигнути, в Києві - лише два ... Але у кожного міста є свої принади. А ще мене надихає Львів. Туди приїжджаєш - і настільки поринаєш в атмосферу смачного, ароматного, цікавого, архітектурного, історичного - що просто не хочеться його покидати. У це місто завжди хочеться і хочеться повертатися ...

Надя, ти уявляєш України в міжнародному молодіжному прозові проект «Криза всередині - внутрішню кризу». Розкажи про нього докладніше, будь ласка.
Про цей проект я дізналася випадково. Його суть в тому, щоб творча молодь, яка не отримала поки визнання, могла поділитися своїми міркуваннями на тему «Криза всередині». Він почався в Німеччині трохи більше року тому, коли події в Україні тільки розгорталися, тому Україна організаторам проекту була особливо цікава. За підсумками проекту вийде збірник есе авторів з різних країн. Я подала заявку, і мене обрали - можливо, вирішили, що я як українка зможу краще описати ситуацію ... Але писати про революцію як такої на той момент мені не хотілося - надто болюча ця тема, хоча я трішечки торкаюся її в кінці свого есе ... Моя розповідь про те, як складно писати свою історію життя на білому аркуші, і як складно робити вибір. Всі ми в принципі любимо, коли у нас є вибір, - але вибирати не так вже й просто і не так уже й приємно. Есе написано українською мовою, і буде опубліковано в 2-мовний варіанті: оригінал плюс переклад на англійську або німецьку. У книзі буде представлено 30 країн і понад 70 учасників: це і автори, і редактори, і перекладачі - вся команда, яка працює над виданням. Сподіваюся, що в червні цього року збірник вже буде виданий. Дуже хочеться взяти участь в його презентації.

У 2013 році тебе прийняли до Національної спілки письменників України. Розкажи про свої враження, будь ласка.
Я туди вступала на хвилі, коли вони брали багатьох молодих поетів і письменників. Подала документи на вступну комісію. А потім вже познайомилася з Загороднюком Василем Степановичем, головою нашої херсонської організації. Добре, що є можливість поспілкуватися з досвідченими літераторами, вони багато чого можуть розповісти, підтримати морально. Завжди цікаво почути думку людини, яка не просто захоплений літературою, а й сам пише. Це багато чого варте. Правда, я не завжди встигала брати участь в заходах Спілки письменників ... Але тим не менше приходила на зустрічі, намагалася послухати, поспілкуватися ... А ось різні молодіжні, студентські творчі зборів мені подобаються в чомусь навіть більше. Просто можливість для будь-якого, навіть «Не розкрученого» людини прийти і прочитати всім свої вірші - це здорово. На таких зібраннях завжди дуже доброзичлива, душевна атмосфера.

Крім навчання та творчості, ти також активно береш участь в діяльності молодіжного Європарламенту ...
В Європейський молодіжний парламент я потрапила три роки тому, коли вчилася в Києві. Чудова організація, там збирається небайдужа, активна молодь: студенти, старшокласники ... Робота побудована за принципом справжнього Європарламенту, представлено 38 країн Європи. Ми організуємо молодіжні міжнародні конференції в різних країнах - понад 150 заходів на рік, тривалістю від 2 до 12 днів. Це дуже цікаво. Півтора роки тому я провела першу в Херсоні 2-денну сесію для старшокласників. У них загорілися очі, їм захотілося далі рухатися, щось нове дізнатися ... І ось зараз я бачу, як ці хлопці теж стали активістами, самі почали їздити в Європу, влаштовувати заходи ... Приємно бачити, що їм це цікаво, що всі це робилося не дарма.
Зараз, навчаючись в Німеччині, я також намагаюся не кидати Європарламент. Мене взяли організатором на дві міжнародні конференції, які будуть обидві проходити в липні-серпні цього року, одна в Україні, а інша в Німеччині.

Як вдається все поєднувати - і економіку, і активну громадську діяльність, і поезію?
Іноді дуже мало залишається часу на сон, 4-5 годин всього. Доводиться якось крутитися ... Але займатися однією лише навчанням занадто нудно, я просто не змогла б так. Періоди в житті бувають різні - кращі, гірші ... більше емоцій, менше емоцій ... Іноді необхідно забути про те, що хочеться писати вірші, адже потрібно готуватися до іспитів, до якихось іншим важливим подіям ... І все ж коли приходить творче натхнення - відкладаються в сторону всі іспити, все термінові справи, і я сідаю і просто записую.

Чи плануєш подальше життя і професію зв'язати з економікою?
Так. Тому що це, по крайней мере, робота, так можна заробити на шматок хліба. А ось поезія - це для душі, і до заробітку не має ніякого відношення ... Кошти від продажу своїх книг, зібрані на презентаціях в Херсоні та Києві, я перерахувала в фонд допомоги переселенцям, для дітей. Мені здається, цим дітям не вистачає турботи, тепла, радості і багато чого ще. Хочеться, щоб ці кошти хоч якось їм допомогли, і ще - щоб вони не відчували себе покинутими ... Але вірші і гроші в моєму розумінні один з одним складно поєднуються.

Що для тебе в житті найважливіше?
Це з якого боку подивитися. Люди, відносини з людьми - ось це важливо. Та й просто не стояти на місці, кудись рухатися, розвиватися, чимось цікавитися ... Бути в русі, поки є на то внутрішні сили. Я б просто не змогла сидіти на місці ... Любов - вона взагалі цікава штука, в різних проявах може бути присутнім в житті. Вона теж дуже важлива ... Адже це і любов до рідних, і любов до своєї країни, і любов до друзів, і любов в романтичному плані ... Можна любити людей, можна любити місця, міста, в яких ти перебуваєш; можна любити своє заняття, свою роботу ... Якщо людина все робить з любов'ю і від чистого серця, результат потім набагато краще виходить. Напевно, без любові світ був би нудним і нецікавим!

Що б хотілося сказати світові? Який посил на правити Всесвіту, людям?
Взагалі потрібно ділитися ніжністю ... А що стосується посилу, прочитаю рядочки ...
Вийди за рамки. Вдихни на повні груди. Будь.
Забудь образи. Відкрий всім свої вокзали.
Візьми усмішку з собою в щоденний шлях.
І буде хай величезного світу мало.
Мені здається, якщо будемо ділитися радістю, будемо ділитися чимось добрим, то хорошого в житті все одно буде більше. Яка б ситуація не була навколо, якою б негатив ні трапився - все одно потрібно намагатися дарувати людям радість. І я дуже хочу вірити в те, що мої вірші хоч трішечки радують людей.

Чи можеш поділитися своїм заповітним бажанням?
В продовження теми хотілося б сказати, що найбільше моє бажання - це світ, світ всім нам, спокій і впевненість у завтрашньому дні. Хочеться вірити, що все буде добре.

Ознайомитися з творчістю Надії Теленчук можна на її персональній сторінці на сайті Стихи.ру: http://www.stihi.ru/avtor/nadinnew