1. Лот проданий з 9-ї спроби
2. Архітектор «Сіті-центру»: простіше було побудувати новий, ніж реконструювати
3. Відкриття «Центру»
4. Що сьогодні?

Задуманий як Палац культури заводу імені 61-го комунара, недобудований океанський лайнер довгий час не мав можливості «розсікати» асфальтову гладь проспекту Леніна та Садової.

Будівля без вікон, обнесене будівельним парканом, виробляло гнітюче враження. Але пройшли десятиліття, і все тут змінилося. Тепер «Сіті» - найбільш відвідуваний з громадських об'єктів в Миколаєві. Скоро йому виповниться 6 років. Згадаймо, як він з'явився.

Нетрі - недобуд - торговий центр

На початку 80-х, розповідають старожили, кут проспекту Леніна і вулиці Садової був забудований одноповерховими будинками, більшість з яких нагадувало трущоби. Коли радянська влада задумала проводити масштабну реконструкцію суднобудівних заводів, солідні гроші були виділені і Миколаївському заводу імені 61 комунара. У числі заходів по його розвитку значилося будівництво в центрі міста Палацу культури.

До вибору місця підійшли з усією відповідальністю: автори проекту (архітектори Ю.Худяков, Е.Прімакова, інженери Л.Сандлер, Л.Григор'єв) прагнули максимально використовувати сформовану містобудівну ситуацію. Брали до уваги переважаючі в центрі принципи класицизму - закінченість і врівноваженість композиції, розташування споруд з урахуванням їх сприйняття з віддалених відстаней.

Палац встановили навпроти Кафедрального собору церкви Касперівської ікони Божої матері, попередньо очистивши місце від старих будинків. Так само, як і церква, будівля займало весь квартал до вулиці Потьомкінських.

Своїм зовнішнім виглядом воно нагадувало океанський лайнер - такий же солідний, елегантний, великий. Великі віконні прорізи асоціювалися з ілюмінаторами, а по периметру даху, ніби по борту корабля, розмістили леера.

Архітектори планували всю праву частину будівлі, звернену до Садової, використовувати як сценічний, а решту приміщень віддати під кружки. Про масштаби комплексу говорив зал на півтори тисячі місць, в центрі якого височіла рухається сцена.

Але не обійшлося і без складнощів: будівельники побоювалися виникнення конфлікту між новим спорудою і другою чергою житлового Будинку художників, на територію якого Палац «наступав». Щоб уникнути протиріч, хтось подав ідею зрушити Палац культури за межі Потьомкінських. На щастя, вчасно схаменулися, адже в такому випадку потрібно було б закрити ділянку трамвайної колії, до того ж порушився б складаний архітектурний ансамбль.

Питання вирішилося саме собою - грянула перебудова.

Лот проданий з 9-ї спроби

Побудоване на 80%, з 1986 року будівля простоювало. На початку 90-х у заводу імені 61 комунара не вистачало засоби навіть на виплату заробітної плати своїм працівникам, не кажучи вже про недобудови. Тоді спеціальна комісія з Фонду державного майна включила відбувся Палац культури до переліку об'єктів незавершеного будівництва, що підлягають приватизації. Підготовка до продажу почалася з 1995 року.

Як і зараз, тоді начальником регіонального відділення Фонду держмайна України по Миколаївській області був Євген Михайлович Казанський. Він пояснює:

- Завдання при приватизації об'єктів незавершеного будівництва не в тому, щоб заробити гроші в бюджет, а в тому, щоб залучити інвестора, який зможе вкласти інвестиції і добудувати об'єкт протягом чітко зафіксованого терміну.

Об'єкт виставляли на аукціон дев'ять разів, але охочих не було. Однак 17 жовтня 2000 року його все ж продали. Миколаївська фірма «Асена» випередила двох інших учасників аукціону та набула недобуд за 250 тис. Грн (в ході аукціону ціна виросла в 8,5 раз, початкова становила близько 29 тис. Грн.).

Поки головний ідеолог будівництва торгово-розважального центру, керівник ІСФ «21 век-Миколаїв» Олександр Маринов разом з колегою Леонідом Фоменко доводили до генпроектувальника - «Миколаївського Діпромісто» - свої задумки, у Фонду держмайна почалися проблеми. Все тому, що комусь здалося, ніби приватизація пройшла з порушеннями.

- Був ряд перевірок, приїжджала комісія з Києва, сформована з представників адміністрації Президента, Кабінету міністрів, ФДМ України. За результатами перевірки комісія зробила висновки, що вся робота, яку ми провели, повністю відповідає чинному законодавству, - каже Е.Казанскій.

Він також підкреслює, що якби інвестора знайти не вдалося, будова непривабливого зовнішнього вигляду «радувало б очей» і до цього дня. Але знайшлися люди, які змогли купити і привести в належний вигляд недобуд. Коли ФДМ знімало об'єкт з контролю, інвестор уже вклав у нього близько 20 млн грн, до того ж створив десятки нових робочих місць.

- Об'єкт вдало вписався в культурне життя Миколаєва і тепер складно уявити центр міста без «Сіті-центру», - зазначає Е.Казанскій і констатує: таких успішних прикладів приватизації в той час було небагато.

А що стосується критики, якої піддали начальника ФДМ в Миколаївській області в зв'язку з продажем незавершеного будівництва, то до неї він відноситься раціонально:

- Приватизація - це така справа, в якому критика буде завжди. Всі закони, які приймає Верховна Рада, носять компромісний характер. Їх приймають більшістю голосів, а значить, ті, хто не голосував, або проти, або утримуються.

Архітектор «Сіті-центру»: простіше було побудувати новий, ніж реконструювати

«Задіра.Інфо» розшукала архітектора фірми «21 століття - Миколаїв», який керував будівництвом «Сіті-центру». Ним виявився Ігор Анатолійович Стасюк, до торгово-розважального центру на головній магістралі міста він проектував будівлю «Ексім-банку», ресторану «Металург» в Корабельному районі, сесійної зали Миколаївської облради та ін.

Будівництво «Сіті-центру», говорить архітектор, справа не з легких. Потрібно було, не змінивши ідеї заслуженого архітектора Юрія Худякова, орієнтованої на корабельну тематику, зробити іншим конструктив всієї будівлі і підпорядкувати його новому, торгово-розважального, напрямку.

Для розміщення торгових площ кількість поверхів з двох, цокольний і технічний, збільшили до п'яти. З'явилася корисна площа в 25 тисяч квадратних метрів. Відзначимо, що на місці, де пізніше розмістився ресторан «Дежавю», радянські фахівці проектували бомбосховище, а в правій нижній стороні будівлі, де зараз боулінг і більярд, хотіли зробити сценічну частину з необхідним обладнанням.

Довелося споруджувати заново внутрішній каркас будівлі, демонтуючи унікальні (таких не було ніде) 18-метрові перекриття Палацу культури.

В цілому з 24-х місяців будівництва ( «Сіті-центр» почали проектувати в 2004 році, а здали - в 2006-му) 8 місяців пішло на розбирання внутрішніх перегородок.

- Ми реконструювали об'єкт, хоча простіше, та й дешевше - на 30-60% - було б знести його, побудувавши новий. Але на це жоден автор не погодився б. Будівля обстежили фахівці, воно знаходилося в хорошому стані, - розповідає Ігор Стасюк.

Архітектор намагався не спотворити дітище автора проекту, тому залишив ілюмінатори, корабельні леера, а основну фасадну частину виконав з дзеркального полірованого скла, яке, як вода, надає споруді відчуття невагомості. Раніше вечорами «Сіті» підсвічували синім кольором, кольором морської хвилі.

А ще обшивку склом застосували для того, щоб будівля не виглядало чужорідним, будучи сусідами з церквою, готелем «Миколаїв» і пам'ятником безстрашним воїнам - працівникам міліції. Скло повинно було відображати навколишнє середовище, а будова - органічно зливатися з нею.

Але всередині торгово-розважального центру дизайн, за задумом творців, не повинен був ставати чужим зовнішньому фасаду. Тому, гуляючи між магазинами, над супермаркетом, відчуваєш себе, як на корабельному містку.

Забігаючи наперед відзначимо, що коли «Сіті» здавали в експлуатацію, його оцінювали дев'ять заслужених архітекторів України, які спеціально приїхали до Миколаєва зі столиці. Був серед них і Юрій Худяков. Як і іншим зодчим, йому сподобалося перетворення об'єкта. Будівля навіть брало участь в конкурсі на кращу споруду в Україні. І хоча від Миколаївської області тоді переміг проект «НІБУЛОНа», «Сіті-центр» заслужено отримав приз глядацьких симпатій від самих жителів Миколаєва.

Відкриття «Центру»

Подія 27 травня 2006 року не пройшло для миколаївських газетярів непоміченим. Наприклад, «Вечірка» писала, що на центральному проспекті Миколаєва відкрився торгово-розважальний комплекс «Сіті-центр». Виступаючи на його відкритті, мер Володимир Чайка зазначив, що поява цієї унікальної споруди - реальний відповідь тим скептикам, які не вірили, що на місці покинутого недобудови може з'явитися щось вартісне.

Керівник фірми «21 век-Миколаїв» Олександр Маринов розповів про особливості зведення подібних складних архітектурних будівель. Адже перш ніж замовити проект, будівельники вивчали досвід в Україні і за кордоном, шукали партнерів, підрядників, оформляли банківські кредити на великі суми. Поряд з цим вивозили сотні тисяч тонн сміття, який зберігався в центрі міста на протязі десятиліть.

Тисячі охочих відвідати єдиний в місті торгово-розважальний центр з задоволенням гуляли за трьома рівнями «Сіті-центру», на яких розташувалися кінотеатр «Мультиплекс», супермаркет, магазини і бутіки, кафе, піцерія, ресторан, зона розваг для найменших, а також для відпочинку дорослих - боулінг, більярд та ін.

Що сьогодні?

Незважаючи на те, що близько чотирьох років тому «Сіті-центр» змінив власника, тепер їм є австрійська компанія «Рустлер Нерухомість Сервіс», він як і раніше збирає на своїй «палубі» сотні людей: взимку і влітку сюди приходять миколаївці та гості з інших міст, країн. Парковка, якої, до речі, не вистачає: за нормами має бути 500 місць, а на ділі - 350, завжди заповнена автомобілями.

Відзначимо, що при будівництві комплексу зупинку громадського транспорту, яка була тут з 80-х років, вирішили повернути. При цьому колишню, на Садовій, біля церкви, залишили. Так вийшло відразу дві зупинки практично в одному місці.

Для людини, який вів цей об'єкт з самого початку і до кінця, резонне питання - пишається він їм?

У відповідь Ігор Стасюк тільки сміється:

- Принаймні, мені не соромно. Є такі об'єкти, за які соромно. Не з власної вини, а через бажання замовника. Якщо ж із замовником бігав на думці, продуктивніше стає проект, та й самому подобається.

Засмучує творця політика австрійців щодо реклами, адже через бажання заробити додаткові гроші вони закрили рекламними щитами головну гордість миколаївського «океанського лайнера» - його ілюмінатори.

Тим часом архітектори передбачали розміщення реклами на сіті-лайтах, розташованих уздовж будівлі. Ігор Стасюк вважає, що реклама ефективна тоді, коли вона передбачена в архітектурі будівлі, якщо ж це привноситься ззовні, реклама виглядає чужорідної, погано проглядається і призводить до того, що об'єкт втрачає своє первісне призначення.

Автор статті: Катерина стріла

zadira.mk.ua