У 1890 році Петро Ілліч Чайковський отримав замовлення від дирекції Імператорських театрів на одноактну оперу і двохактний балет для постановки в один вечір. Для опери композитор обрав сюжет драми датського письменника X. Херца «Дочка короля Рене» ( «Іоланта»), а для балету - відому казку Е. Т. А. Гофмана «Лускунчик і мишачий король» зі збірки «Серапіонові брати». Правда, казка була використана не в оригіналі, а у французькому переказі, зробленому А. Дюма-батьком під назвою «Історія Лускунчика». Незабаром Чайковський приступив до роботи з хореографом Маріус Петіпа, до цього часу прослужили в Росії вже більше сорока років і які зробили детальний план-замовлення та балетмейстерську експозицію. Однак довести проект до кінця йому не вдалося - за сценарієм і докладним вказівкам важко хворого Петіпа постановку «Лускунчика» здійснив другий балетмейстер Маріїнського театру Лев Іванов.
«Лускунчик» вперше побачив світ на сцені Маріїнського театру 6 грудня 1892 року разом з «Іоланта». Перших глядачів вразило протиріччя між тим, що уявлялося погляду публіки на сцені, і високої симфонічної змістовністю музики Чайковського. «Після ряду вдалих постановок, як" Пікова дама "і" Спляча красуня ", з'явилася неймовірна по несмаку постановка балету Чайковського" Лускунчик ", в останній картині якого деякі балетні артистки були одягнені здобними бріошами з булочної Філіппова», - цитує майбутнього директора імператорських театрів В.А. Телявского сайт Бельканто.ру. Майже одностайно негативними були і відгуки критики як про виставу, так і про музику Чайковського. Це доводить лише, що велика часто бачиться на відстані, так як балет не тільки протримався на сцені Маріїнки більше 30 років у своїй первісній версії, але і міцно увійшов в репертуар більшості оперних театрів світу в постановках самих різних балетмейстерів.
У 1923 році спектакль був відновлений Ф. Лопухово, який в 1929 році створив його нову хореографічну версію. Цікаво, що в первісному сценарії героїня балету іменувалася Кларою, але в радянські роки її стали називати Машею (у Дюма вона Марі). При цьому Фріц залишився неперейменованій, оскільки він - негативний персонаж. Ця традиція збереглася до сих пір.
багато талановитих хореографи «бралися» за «Лускунчика». Серед найбільш помітних назвемо версії балету, запропоновані Василем Вайнонером в 1934 році для Кіровського театру (ця постановка без Феї Драже і з акцентом на Радника Дроссельмейера вважається еталоном), Джорджем Баланчиним для New York City Ballet (1954), Рудольфом Нурієвим для Королівського балету Стокгольма і Паризької опери (1967), Михайлом Баришниковим (1976), Джоном Ноймайєр (1971), Марком Морісом під назвою «Твердий горіх» (The Hard Nut, 1991), Морісом Бежаром (1998), Жаном-Крістофом Майо під назвою "Casse-Noisette Circus "(1999), Кирилом Симоновим для Маріїнського теат ра (2001), Нато Дуато для Михайлівського театру (2013).
Зауважимо, що казкову - в прямому і переносному сенсі - музику Чайковського знають на слух навіть діти, часом не відаючи, хто її автор - цього ми зобов'язані класичного диснеївському фільму «Фантазія» 1940 року, в якому звучать все балетні «танці» і «Вальс кольорів ».
2014 рік відзначився ще однією версією балету, яку ризикнув запропонувати публіці молодий бельгійський хореограф Йоро Вербругген - спектакль Женевської опери стане її всесвітньої прем'єрою. Випускник Королівської балетної школи Антверпена, удосконалювати свою майстерність в Канадської національної школі балету в Торонто, в останні роки він був провідним танцівником в балеті Монте-Карло. Однак в липні цього року вирішив зав'язати з кар'єрою виконавця і повністю присвятити себе хореографії. «Лускунчик» - його перша повноцінна постановка, до робота над якою він привернув екстравагантних і ні на кого не схожих паризьких дизайнерів Лівію Стоянова та Ясена Самуйлова, відомих під брендом «On aura tout vu» і створили прекрасні декорації в стилі бароко і дуже оригінальні костюми .
За кілька днів до прем'єри ми побували на одній з репетицій і поговорили з початківцям хореографом.
Наша Газета.ch: Російськомовна публіка завжди з деяким побоюванням чекає вистав - будь то драма, опера або балет, заснованих на творах російської класики в постановці зарубіжних режисерів. Що стосується «Лускунчика», то, на мій погляд, у Вас було тільки два шляхи - чиста класика або абсолютний модерн. Яким шляхом пішли Ви?
Йоро Вербругген: За другим, але зберігши класичний танець. Знаєте, я обожнюю традиційні постановки «Лускунчика» з їх гігантськими ялинками, снігом, балеринами в пачках і так далі. Але таке трактування не вписується в репертуар трупи Женевської опери, а в трупі Монте-Карло, де я працював до недавнього часу, панував неокласицизм.
Вирішивши поставити «Лускунчика», я захотів розповісти більш похмуру історію, швидше за відповідну казці Гофмана - з пацюками і так далі, але не впадаючи в гротеск. Захотів поставити більш глибокого по прочитанню «Лускунчика», зберігши всі ті ефекти, яких чекає публіка. Включаючи сніг.
А! Значить, сніг все-таки буде? Ви мене заспокоїли…
(сміється) І так, і ні. Справжнього снігу не буде, так як в моїй постановці дію відбувається не на Різдво. Але буде ефект падаючих сніжинок, тільки вони будуть замінені дзеркальними осколками. Моя Марі - не просто маленька гарненька дівчинка, але дівчинка, яка відчуває себе в житті незатишно, з подібною проблемою все частіше стикаються сьогоднішні підлітки. Ось цю тему я хотів торкнутися. У Марі є подружка, зла, поступово вона перетворюється в щура. Марі шукає себе, своєї самоідентифікації, свого місця в житті. Тому для мене образ горіха те саме шкаралупі, яка є у кожного з нас і яку в якийсь момент потрібно розбити.
У «Вальсі квітів» все танцюристи - і чоловіки, і жінки - одягнені як Марі, яка б'є дзеркала, оскільки яких і падають на сцену, як сніг. Крім всієї іншої символіки це робить постановку міжсезонного.
Дійсно, адже «Лускунчик», в традиційному трактуванні - різдвяна казка, зазвичай він з'являється на афішах в кінці року, до якого наближаємося і ми. Чи залишилися все ж у Вашій версії елементи казки?
Звичайно! Одним з моїх джерел натхнення був фільм «Кошмар перед Різдвом», знятий за сценарієм Тіма Бертона. Ось і у нас вийшла казка мрачноватая, але все ж святкова, дія якої відбувається на балу в стилі рококо та Марії-Антуанетти. У кіно цей жанр віднесли б до fantasy.
Для своєї першої великої самостійної роботи Ви вибрали «Лускунчик», один з найзнаменитіших балетів. Не ображайтеся, але часом складається враження, що сучасні постановники ховаються за відомими творами, одні назви яких гарантують увагу публіки. На Ваш погляд, це прояв щирої любові до шедеврів або просто боягузтва, небажання ризикувати, вибір найбільш простого шляху?
У моєму випадку - це виклик. Я страшно боявся братися за «Лускунчика», але цей страх одночасно мене і стимулював. Я весь час задавав собі питання: що робити? Як робити? Через які кордони я не можу переступити? Плюс за моєю роботою постійно стежив Філіп Коен (глава балетної трупи Женевської опери - НС), який надав мені на вибір три балету. Я вибрав «Щелкунчіл», так як подумав, що саме тут можна зайти дуже далеко. І два останні роки я тільки цим і займався.
Предвосхищались питання деяких наших читачів: з огляду на деяку похмурість постановки, про яку Ви говорите, чи можна все-таки привести на балет дітей?
Так, звісно! Але я впевнений, що маленькі і дорослі глядачі «прочитають» спектакль по-різному.
Чи не зарано Ви вирішили перервати цілком відбулася кар'єру танцівника, адже Ви ще зовсім молоді?
Це правда, і багато хто мене відмовляли, але ще зі школи мене більше приваблювала професія хореографа, процес творчого творення.
Чи є постановка «Лускунчика», яка Вам особливо подобається, яка Вас надихала? При цьому я зовсім не маю на увазі, що Ви комусь наслідує.
Так, це постановки Марка Морріса в Нью-Йорку і Марко Геке в Штутгарті. Обидві дуже оригінальні і справили на мене величезне враження.
Чи бачили Ви останню постановку Маріїнського театру з костюмами Михайла Шемякіна?
Звичайно, я взагалі переглянув безліч різних постановок, зокрема, і для вибору музики. У підсумку я зупинився на версії Валерія Гергієва, правда, боюся Оркестр Романдской Швейцарії, який супроводжує спектаклі, не зможе так швидко грати! А саме темп Гергієва мене і привернув. Ну, спробуємо.
Хотіли б Ви, щоб Ваша постановка була запрошена в Росію - в Большой театр або в Маріїнку, наприклад?
Звичайно, це мрія! Але може бути, якщо ця постановка виявиться вдалою, мене запросять туди поставити що-небудь нове ?!
Щиро Вам цього бажаю!
Від редакції: Квитки на спектакль «Лускунчик» найлегше замовити на сайті Женевської опери.