На ралі "Шовковий шлях" знову приїхав Олег Ондар - водій позашляховика, позбавлений обох рук. Пілот їде з Пітера в Сочі, а на батьківщині, в Туві, йому збирають гроші на участь в "Дакарі-2011"

Олег Ондар став інвалідом в 19 років - нещасний випадок. Лікарі ампутували обидві руки - навчився обходитися з протезами. З ними і живе. Одружився, виховав сина, розлучився, жив один, потім пішов до сім'ї сестри.

Зараз син навчається в Томську вже на третьому курсі, тяги батька до машинам не успадкував - все більше з комп'ютерів. Сам Олег круглий рік бомбить в Тиві на джипі, на джипі ж їздить по пісках - тренується перед "Дакаром".

З ним ми познайомилися під час першої версії "Шовкового шляху" десь в казахстанському лихоліття. Тоді з не цілком важливого цікавості я напросився з ним в дорогу. Місце в двомісному Mitsubishi знайшлося тільки на запасному колесі в багажнику, де мене і вразило неабияк від Бейнеу до Жанаозена кілометрів, здається, чотириста.

"А я тоді весь час забував, ага, що ти в багажнику, - зізнався Олег під час цієї зустрічі. - Дивився на дорогу, ага, на ями. Стрибну - а потім згадаю, що ти там ззаду сидиш, ага". Він після кожної фрази додає: "Ага".

На цей раз нам більше пощастило з дорогою: "асистанс" від Липецька до Волгограду НЕ автобан, звичайно, але асфальт скрізь є. У масштабах першої російської проблеми вже непогано. До того ж племінник Олега Андрій, в минулому році виступав штурманом, зараз зайнятий на сезонних роботах в Тиві, і місце поруч з водієм вакантне. Так кореспондент Interfax.ru вліз в шкуру штурмана на час одного етапу.

Як виявилося, 630 км дороги цілком достатньо, щоб обмінятися нечисленними новинами за рік:

- Як життя взагалі? Що нового?

- Та нічого, начебто. Працював трохи. Приватним візництвом займався. А так нічого нового.

- На змагання ще їздив?

- Ні, всі будинки сидів. Нічого, начебто, такого. Хоча ні, ось в Аргентину їздив, на "Дакар". Чи не на машині, один.

Ну ось. Чи не сталося у людини за рік нічого нового, ага.

Слово за словом з'ясовується, що в Аргентину на Новий Рік Олег нагрянув так само несподівано, як на цей "Шовковий шлях". Купив квиток від Москви до Буенос-Айреса, віза вже не потрібна - і полетів.

Ймовірно, щось трапилося з моїм обличчям в той момент, коли Олег назвав суму, яку виклав за квиток на літак. Щось таке відбилося на ньому, що співрозмовник тут же запитав: "Думаєш, це багато?"

Ну як сказати. Два рази по багато і ще трошки. І це не рахуючи квитків від Туви до Москви. "Так дорого вийшло, напевно, тому що за тиждень до вильоту квиток купував". Ох, не тільки за манеру водіння місцеві байкери прозвали його "Лихий".

Ну да ладно. Хоч і кажуть, що в міжнародних ралі на останні гроші не катаються, все вже знають, звідки у Олега Mitsubishi Pajero Evolution для змагань. Три роки тому він продав двокімнатну квартиру в Кизилі і купив її, десятирічну вже до того моменту японку-праворучку. Потім в Москві, заплативши ще 118 тисяч рублів, поставив внутрішню раму і ремені безпеки, як вимагають спортивні стандарти. На ній він хотів брати участь в "Дакарі", але грошей вистачило тільки на дорогу.

І ось Олег доїхав до Буенос-Айреса. В аеропорту сів у таксі - порозумітися допомогла попутниця - і поїхав до місця старту. Звідти на автобусах слідом за караваном чотири етапи. Кажуть, Чагін дуже здивувався, коли з кабіни Ондар побачив на узбіччі. Дуже сильно здивувався, кажуть. На п'ятому потрібно було перетинати чилійську кордон. Ну, візи немає, і на автобусах Олег повернувся в столицю. А там почалася історія: зворотний квиток куплений на 19-е січня, під фініш гонки, на дворі тільки шосте. Жити ніде.

"Поїхав в російське посольство, ага. Там направили до церкви, російську православну. Там отець Ігор, дуже хороша людина. У церкві півдня походив туди-сюди. З церкви відвезли до Беліковим - російським емігрантам, ага, - Олег как-будто розповідає, як про нього знімали сумну комедію, в дусі фільму "Паспорт" Георгія Данелії.

"Бєлікова хороші люди, добрі. Всі, хто в Аргентину прилітають, до них йдуть. Вони всім допомагають", - Олег під враженням від гостинності незнайомих людей. Бєлікова попросили знайомого екскурсовода влаштувати йому безкоштовні екскурсії по місту: "Гарне місто, ага. Все красиве".

Тільки не для того ж він летів через Атлантику, щоб дивитися на Буенос-Айрес. Якщо у людини з третього класу мрія поганятися в серйозній гонці по пісках, а тут сиди і дивись на машини з вікна туристичного автобуса, і навіть фотографій додому не привезеш, бо з протезами ні чорта не нафотографіруешь, то це, вибачте, дурниці на ціпку , а не збулася мрія про "Дакарі". Це все одно, що довго-довго хотіти цуценя в подарунок, а потім знайти під подушкою поводок і нашийник. Красиві такі, нові, але без цуценя.

Загалом, Олег знову збирається до Аргентини. Мрія з третього класу - це мрія з третього класу. І поки Ондар їде з Пітера в Сочі на "Шовковому шляху", будинки для нього збирають гроші на вступний внесок для великої гонки. А це навіть серед російських бізнес-пілотів суттєва сума - 27 тисяч євро, які не хрін мережевий.

Лист з проханням про підтримку розіслали 15 можливих спонсорів, шукану суму потрібно зібрати і надати оргкомітету разом із заявкою до 1 листопада. Спонсори ж не поспішають відгукуватися хором. "Менше половини, але вже зібрали, - обережно хвалиться Ондар. Для нього цей стакан майже наполовину повна. - Якщо спонсори не відгукнуться, то гроші, яких бракує виділить уряд Туви". За словами Ондар, в агентстві з фізичної культури і спорту республіки обіцяли, що додадуть стільки, скільки буде потрібно.

Так звичайно дадуть, чого ж там сумніватися. Немає ніяких підстав не вірити цим обіцянкам. Напевно ж люди з уряду стримають слово і видадуть з бюджету суму, якої бракує, якщо буде така необхідність. Як оптимістично пожартував з цього приводу один мій знайомий: "Народ, який подарував країні Сергія Кyжугетовіча Шойгу, не залишить людину в незручній ситуації".