І з статті Алли Балуєва «Чарівник Смарагдового міста» бачив сюжети книг уві сні »» в газеті «Комсомольская правда» (13 липня 2011 року):

Його книжками про Еллі, Опудала, Льва і Залізного Дроворуба зачитувалися діти кількох поколінь і зачитуються досі.

Є живуча легенда, що всю пишноту шести Волковська книг - «Чарівник ...», «Урфін Джюс ...», «Сім підземних королів», «Вогняний бог марранов», «Жовтий туман» і «Таємниця покинутого замку» - відбулося зі звичайної батьківського піклування Олександра Мелентьевич: він читав своїм дітям на ніч казки. Одного разу Волков, викладач математики і знавець мов, переказав з англійської двом синам, Вівіані і Ромуальд, книжку Лаймена Френка Баума «Чарівник країни Оз». Хлопчикам сподобалося, вони зажадали повторити ще раз, потім ще ... Переклад з кожним разом виходив все більш авторським і в 1939 році потягнув на самостійне видання.

Письменник А.М. Волков

Але молодший син письменника, Ромуальд Олександрович, цей міф спростовує.

- Батько добре знав французьку, англійську та німецьку і читав нам багато книг - наприклад, свого улюбленого Жюля Верна і Майн Ріда. А ось казку про чарівника з країни Оз не читав. Батько натрапив на цю казку випадково, вона йому сподобалася, і він зробив переклад. Я її сам прочитав приблизно в 4-му класі. І, треба сказати, навіть в першому виданні «Чарівника» було дуже багато відмінностей від книги Баума. Батько завжди відрізнявся фантазією.

- А з виданням книги хто йому допоміг? У нас же завжди багато вирішували зв'язку.

- Батько послав рукопис Маршаку. Особливо ні на що не сподіваючись, він все ж пояснював там відмінності від книжки Баума і взагалі всі її переваги - вже дуже батькові самому подобався його «Чарівник». Маршак теж, очевидно, перейнявся і познайомив батька з Макаренко. Вони дуже добре поставилися до батька і допомогли йому.

- А чому Олександр Мелентьевич став писати продовження?

- Була маса дитячих листів - з проханнями розповісти, що ж сталося з героями далі ... І він сам загорівся бажанням писати далі. Настільки, що деякі епізоди майбутніх книг бачив уві сні. Ось так вночі вставав і записував. А йому в ту пору було вже 60.

Зі статті Юрія Буркіна в журналі «Наука і життя», №11, 2009 р .:

Все життя Олександр Мелентьевич не тільки викладав, але і вчився сам. Він досконало володів французькою, непогано знав німецьку, а вже в Москві вирішив освоїти і англійська. В університетському гуртку щодо вдосконалення англійської мови викладачка дала йому книгу Френка Баума "Чарівник з країни Оз» - потренуватися в перекладі.

«Я був зачарований цією книгою», - пише Олександр Мелентьевич в щоденнику. Він став переказувати книгу своїм дітям, а ті ставили питання: «Чому це? Чому так? »І доводилося додумувати причини того, що відбувається, вибудовувати їх логіку, якою в книзі Баума не так вже й багато: вона фантасмагоричні, як, наприклад,« Аліса в країні чудес ». А математик Олександр Волков ввів в розповідь жорстку сюжетообразующую концепцію: бажання Еллі повернутися додому здійсниться лише тоді, коли здійсняться три заповітних бажання її друзів. Таким чином і вийшло, що книгу Волкова ніяк не можна назвати прямим перекладом тексту Френка Баума, це принципово інша річ. До речі, в ній з'явилися навіть дві нові глави.
<...>
Закінчивши рукопис «Чарівника ...», Олександр Мелентьевич зв'язався з Маршака, який якраз тоді закликав: «Всі, кому є що сказати дітям, - в дитячі письменники!» Маршак відповів, що книга непогана. Але на переговори з видавництвами пішло ще два роки. Книга вийшла тільки в 1939-му і відразу стала «дитячим бестселером». Потім було перевидання 1941 року, і багато дітей військового покоління згадують, що, вирушаючи в евакуацію, змогли взяти з собою тільки цю книгу і тільки вона підтримувала їх. </ ...>

Фрагменти лялькового спектаклю «Чарівник Смарагдового міста» (1968)

Фрагменти лялькового спектаклю «Чарівник Смарагдового міста» (1968)

Фрагменти лялькового спектаклю «Чарівник Смарагдового міста» (1968)

У 1959 році Олександр Мелентьевич стилістично допрацював книгу, тоді ж з'явилися і відомі нам чудові ілюстрації художника Володимирського. Редакції дитячих журналів стогнали під багатотонної вагою листів: «Здрастуйте, дідусь Волков. Як поживають Еллі і Тотошко? .. »

Книга перекладена на двадцять п'ять мов світу, а в Німеччині, наприклад, вона була так популярна, що в багатьох школах діти влаштовували невеликі музеї Смарагдового міста зі своїми малюнками, дерев'яними і глиняними виробами.

Коли Олександр Мелентьевич навчався в інституті, його шлях пролягав через магістратські вулицю, а дахи будинків і паркани на ній були пофарбовані в зелений колір. Це був такий стиль вулиці. І неспроста Смарагдове місто так зачарував його. Здається, переводячи «Чарівника ...», він відчував ностальгію за юністю, яка і зробила текст настільки чудесним і привабливим.

Зі статті Олега Фочкіна «Як створювався Смарагдове місто» в журналі «Читаємо разом» (червень 2011 року):

За мотивами «Чарівника Смарагдового міста» письменник в 1940 році написав однойменну п'єсу, яка ставилася в лялькових театрах Москви, Ленінграда та інших міст. У шістдесяті роки Волков створює варіант п'єси для театрів юного глядача. У 1968 і наступні роки за новим сценарієм «Чарівника Смарагдового міста» ставляться спектаклі численними театрами країни.