Вони продемонстрували громадянську мужність і видатну діяльність в ім'я прав людини : 16 жінок і чоловіків з Азії, Африки, Європи та Латинської Америки удостоєні першої Німецько-Французької премії за права людини. Німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр і його французький колега Жан-Марк Ейро вручили нагороду 1 грудня в Світовому залі Федерального міністерства закордонних справ в Берліні. Сирійські «Білі каски» отримали спеціальну премію. Існуюча з 2013 р організація сирійської цивільної оборони є групою з приблизно 3.000 добровольців, які допомагають у відновленні місцевої інфраструктури.

«Вимагати дотримання прав людини - це одне, а для того, щоб потім реально перетворити слова в вчинки, виступати проти безправ'я, потрібно справжню мужність, - сказав міністр закордонних справ Штайнмаєр у своїй вітальній промові. - Таке мужність активісти, жінки і чоловіки, проявляють по всьому світу, кожен день ». 16 лауреатів, які часто ризикують своєю безпекою заради того, щоб допомогти іншим і затаврувати безправ'я і свавілля, були спільно висунуті на премію світового значення німецькими і французькими закордонних представництвах. Відтепер вона повинна присуджуватися щороку. Під час перебування в Берліні активні захисники прав людини отримали також можливість обмінятися досвідом і відвідати Бундестаг і Німецький інститут прав людини. Інтерв'ю з трьома лауреатами:

П'єтро Бартоло, Італія, гінеколог, який ось уже 25 років виступає за введення первинного медичного обстеження для біженців на острові Лампедуза - особливо для жінок і дітей.

Г-н Бароло, як Ви стали займатися активною діяльністю на користь біженців?

Я сам родом з Лампедузи. Коли туди прибули перші біженці, я подумав: мій обов'язок як людини допомогти їм. Я захищаю право на життя. Перш ніж стати лікарем, я був рибалкою. Одного разу мало не потонув, це було жахливо. Я можу тому зрозуміти, що переживають біженці. Моя робота на Лампедузі важка, вона мене вимотує. Але якщо потрібно, я буду займатися цим до самої смерті.

Що означає для Вас ця премія?

Я дуже щасливий і гордий тим, що її отримав. Але для мене ще більшою премією було б те, якби нинішня ситуація для біженців, була б не такою, якою вона зараз є. Але я радий премії, адже вона може послужити усвідомлення цієї трагедії і іншими.

Чого Ви очікуєте тепер від Німеччини і Франції крім цієї премії?

Я очікую від обох урядів того, що вони змусять решту Євросоюзу приймати біженців. Рішення повинно виходити від політиків. У нас самих немає влади для того, щоб покласти край цій трагедії.

Максимильен Нго Мбе, Камерун, співзасновниця і генеральний секретар неурядової організації Réseau des Défenseurs de Droits Humains en Afrique Centrale (REDHAC), яка поставила перед собою мету об'єднати правозахисників в Центральній Африці.

Яка була Ваша реакція, коли Ви дізналися, що висунуті на цю премію?

Спочатку я не повірила. Я боялася, що - якщо я прийму цю премію - уряду Центральної Африки, які стверджують, що я куплена західними країнами, порахують, що вони мають рацію. Але потім я подумала, що така премія - це чудове визнання тієї роботи, яку роблять кілька країн Центральної Африки в рамках REDHAC.

Кому Ви присвячуєте цю премію?

Тим, хто разом зі мною в Центральній Африці бореться за права людини. Я присвячую її також моїм дітям, які живуть у Франції і які в силу безлічі загроз, яким я і моя сім'я піддавалися через мою діяльність, були змушені тікати.

Є щось таке, чого б Ви хотіли собі побажати?

Я дуже вдячна за цю премію. Але я не хотіла б, щоб на цьому все закінчилося; я хочу, щоб Німеччина і Франція підтримували нас і надалі. Ця премія повинна дати нам можливість залишатися в своїх країнах і не бути змушеними бігти кудись в інше місце.

Сара Белали, Пакистан, адвокат, співзасновниця і керівниця неурядової організації «Justice Project Pakistan», яка з 2009 р виступає за скасування смертної кари.

Як Ви себе відчуваєте тепер, відразу ж після вручення премії?

Це велика честь для мене. Такі премії можуть привернути увагу громадськості до наших проблем в Пакистані. Я дуже сподіваюся, що Німеччина і Франція будуть і далі працювати з Пакистаном з тим, щоб спонукати його до виконання своїх міжнародних зобов'язань. Це включає в себе також повторне введення мораторію на смертну кару.

Як Ви прийшли до того, щоб боротися проти застосування смертної кари в Пакистані?

Я виросла в Пакистані в 80-і роки, і з малих років батьки допомагали мені усвідомити, наскільки велика прірва між бідними і багатими в Пакистані. Завдяки цьому я завжди хотіла сприяти встановленню соціальної справедливості. Тому я потім вивчала право, і під час мого навчання в вузі на мене дуже велике враження справив один англійський адвокат, що бореться проти смертної кари в США. Так я почала займатися цією темою. Пізніше я стала співзасновницею неурядової організації «Justice Project Pakistan», щоб боротися зі смертною карою, і керую нею до сих пір.

Що значить для Вас Ваша робота?

Завдяки своїй роботі я хочу рятувати життя, а також поліпшити імідж моєї країни за кордоном. Уявіть собі: Пакистан займає третє місце в світі за кількістю страт. І у нас там найбільше задокументований число засуджених, які очікують смертної кари; це від 6.000 до 8.000 чоловік. Я б не хотіла, щоб на Пакистан за кордоном дивилися тільки через призму цього аспекту.

Сердечно вітаємо з премією!

всі лауреати

Досьє: Права людини