Гаррі Бардін. Фото: ІТАР-ТАСС

У московській бібліотеці мистецтв імені А.П. Боголюбова пройшла зустріч з відомим російським мультиплікатором Гаррі Бардін. Його роботи: "Летючий корабель", "Конфлікт", "Брек", "Тяп-ляп, малярі", "Шлюб" - стали класикою вітчизняної анімації. Невгамовна фантазія майстра подарувала глядачам картини, виконані в різних химерних техніках. Головними героями Бардіна ставали сірники з коробка, пластилінові і дротяні чоловічки, мотузки.

Протягом усього творчого вечора Гаррі Якович показував публіці свої мультфільми, відкривав секрети анімаційного мистецтва, а також ділився кумедними випадками з життя. Метр анімації також відповів на запитання порталу М24.ru.

- Гаррі Якович, в чому відмінність радянської та сучасної анімації?

- Нам говорили, що ринок все розставить по своїх місцях. Але він нічого не розставив, вторгся в нашу область мистецтва і погуляв, як слон в посудній лавці. Тому що сьогодні ринок воліє повнометражне кіно. Це вигідно для прокатників і продюсерів, які шукають і знаходять гроші. А гідність мультиплікації в її стислості, в її короткому метафоричному викладі. Сьогодні це не затребуване. Роботи ентузіастів-добродійників в основному йдуть на фестивалі. Для глядача перегляд закритий. Тому що фільми, які робляться для фестивалю, не відображаються по телебаченню. А іншого способу виявити їх неможливо.

Фото: bardin.ru

- Навіщо ж потрібні такі фестивалі, якщо подані на них роботи не доступні широкому колу глядачів?

- Якийсь глядач їх все ж бачить. Не тільки професіонали-аніматори, а й любителі. Тільки становище ахове, тому що коли-то в радянські часи були кінотеатри спеціалізовані та програми, які створювалися з коротких фільмів: вірменської, естонської, чеської мультиплікації. Зараз цього немає і все підвладне наживи.

- Ви стежите за роботою молодих сучасних мультиплікаторів? Можете назвати те, що вас вразило в останні роки?

- Такі майстри є, але вони не роблять погоду. Її робить середній рівень, який в радянські роки був вище сьогоднішнього. Середній рівень визначає стан галузі. Є і піки. Сьогодні це Олександр Петров - його фільм "Моя любов" за повістю Шмельова я вважаю шедевром. Чудові роботи Костянтина Бронзіта, Івана Максимова. Але це все вже не молоде покоління. Хоча і Іван Максимов, і Саша Петров - мої учні, що відбулися в світовому просторі режисери. Хто їм йде на зміну? Бог знає. Не знаю.

- Погана тенденція.

- Погана ще й тому, що ми не утримуємо ту планку радянської мультиплікації, яка була задана нашими попередниками: режисерами Іваном Петровичем Івановому-Вано, Федором Савелійович Хитрук, Львом Костянтиновичем Атаманова, Романом Качановим. Сьогодні потрібна державна підтримка та спеціальна академія. Необхідно все поставити нема на комерційну основу, а на просвітницьку. Як турботу про Пушкінському музеї, Третьяковці. Анімація - це мистецтво і від ринку воно краще не стане.

Фото: bardin.ru

- Ви за освітою актор. Працювали в театрі імені Гоголя, в кіно. Не хотілося знову повернутися на сцену або в кадр?

- Ні. Я компенсував вихід на сцену тим, що граю за всіх мультиплікаційних персонажів. І можу з повною відповідальністю зазначити "Мадам Боварі - це я", як свого часу сказав Флобер. Мені навіть хобі не потрібно, я весь поринаю в професію.

- Над чим зараз працюєте?

- Знімаю фільм, який називається "Три мелодії". Це три різні історії - притчі. Уже розкрив одну і половину другої.

- Коли ми це побачимо?

- Питання - де? У прокат беруть тільки повні метри.

- Частину коштів на "Гидке каченя" вам виділило Міністерство культури. Решту грошей ви змушені були шукати самостійно. Яким чином?

- Мені часто кажуть: "Так тобі будь дасть. Це не проблема. У тебе ім'я". Так ось - це проблема. Я стукав у багато дверей і співчуття не знаходив. На останньому етапі продав права фільму "Союзвідео", отримав від них гроші і закінчив картину. У підсумку я з прокату нічого не мав і з "Союзвідео", тому що вони ще не покрили цю суму.

Як Гаррі Бардін створював мультфільми

"Я чесно і сумлінно працював в театрі, поки не зіткнувся з мультиплікацією, яку почав озвучувати. Мені так сподобалося! Грошей - ніяких, слави - ніякої. Але кайф тяглової, як каже мій син. Коли бував на" Союзмультфільм ", бачив артистів, приходили хуліганити на студію. Наприклад, Раневську і інших приголомшливих акторів, які робили те, що не могли собі дозволити на сцені.

У якийсь момент я знахабнів і подумав, що можу написати сценарій. Написав перший, потім другий. У мене купили. Один поставив режисер Валерій Попов, який зробив "Троє з Простоквашино". До цього часу на прохання Театру Образцова ми з Василем Лівановим стали писати п'єсу "Дон Жуан-75". Ходили до Образцову як на роботу. Але наша фантазія не вкладалася в рамки сцени, і від цього все йшло нанівець. Якийсь час опісля Образцов прийняв рішення залишити мене в театрі. Вперше в мою трудову книжку було вписано "режисер-постановник". Сергій Володимирович - його звали в колективі "господар" - першим розгледів у мені задатки режисера, за що я йому вдячний.

Фото: bardin.ru

У 74 році мені запропонували поставити мультфільм, і я пішов з театру. Стало цікаво, що можу зробити сам. Так я опинився на "Союзмультфільм". Мій другий хресний батько - Іван Петрович Іванов-Вано. На студії у нас була ієрархічна драбина. Люди довго працювали на нижчих щаблях професіях і сходили до режисури років через 10-15, коли їм довіряли поставити свій мультфільм. І 10 хвилин анімації - це як "Війна і мир" для Бондарчука. А тут прийшов з вулиці якийсь актор і йому дали постановку ... Природно мене не прийняли з розпростертими обіймами. Але, коли дивилися мій перший фільм, то Іван Петрович сказав: "Я побачив професійну роботу талановитого режисера. І вітаю студію з таким придбанням". Він дав мені путівку, якою я користуюся донині ".

Історія 2

"Музику для" гидкого каченяти "робив Володя Співаков, який раніше ніколи нічого не створював для мультиплікації. Я попросив його записати сучасне аранжування Чайковського. Після того, як музика була готова, Співаков підійшов до мене і каже:" Слухай, можна кого-небудь доброго з персонажів озвучити? ". Відповідаю, що у мене таких немає, можу запропонувати тільки батька-півня. Він погодився на озвучку цього героя. Далі пішли дзвінки з питанням:" Ну, коли? ". Я не поспішав. Потім дізнаюся, що Співаков за рішенням ЮНЕСКО отримав звання "Артист світу". Дзвоню йому Париж:

- Володя, я тебе вітаю!
- Дякую, Гаррі. Тільки скажи, коли?
- Що?
- Коли я буду озвучувати півня ?!
- Ти знаєш, у мене були сумніви на твій рахунок. Але сьогодні, коли ти отримав звання "Артист світу", я вирішив - ти гідний озвучувати півня! (Сміється) "

Фото: bardin.ru

Історія 3

"У фільмі" Банкет "є один момент, коли йде бійка і на столі все хитається. Знімали ми в суботу, в сусідньому кабінеті був Юра Норштейн. І ось, що я придумав: покликав його на майданчик, ми залізли удвох під стіл і спинами качали стіл з закускою. Таким чином, в моєму фільмі знімався Юрій Норштейн.

Викрутаси виникли зовсім випадково. Знімав тоді фільм "Шлюб" на мотузках і мені потрібно було дротове наповнення. Я дізнався, що потрібний алюміній є на одній московській фабриці. По телефону мені сказали: "У нас дуже сувора пропускна система, тому візьміть паспорта і непрозорі целофанові пакети". І ось ми з моїм директором пішли за дротом, яку на виході потрібно було просто загорнути в пакети - іншою мовою "поцупити".

Один моток пішов на фільм "Шлюб", а другий якийсь час лежав у мене на антресолях. Потім виникла ідея сюжету нового фільму. Я уявив, що відбувається, коли охорону своїх рубежів ми ставимо вище самого життя, яку оберігаємо. Це аналогія з Радянським Союзом. Наша редактура в Держкіно завжди давала супровідну записку, щоб пояснити чиновникам, про що кіно. Супровідна до цього фільму була чудовою: "Досліджується психологія приватного власника на садовій ділянці". З цієї супровідними документами фільм був прийнятий, а в 1984 році я отримав за нього "Золоту пальмову гілку".

Підготувала Алла Панасенко

сюжети: Кіно: прем'єри, фестивалі, інтерв'ю , погляди , Інтерв'ю з людьми мистецтва , Азбука анімації: від А до Я